Для успішної роботи будь-якого фахівця, який працює з людьми з особливими потребами, дуже важливим є правильне поєднання теорії та практики. Виходячи зі свого практичного досвіду, можу впевнено сказати, що у практичній роботі з незрячими особами щодо підвищення їх безпеки пересування та мобільності, рідко трапляються люди лише з одним видом нозології. Через рух досить яскраво видно, що є порушення роботи центральної нервової системи та відділів головного мозку, але практично неможливо визначити психофізіологічну причину цих порушень і, відповідно, визначити потенційну ефективність корекційних дій.

На своїх практичних заняттях з незрячими з танцювальної терапії я постійно згадую висловлювання Джин Айрес, однієї з найвідоміших і найшанованіших у світі фахівців з дитячого розвитку: «…дитину не можна «натягати» на те, з чим не справляється його мозок». Тому постійно виникають відчуття потреби додаткових теоретичних знань для більш повного розуміння комплексу проблем людини з особливими потребами, і які корекційні вправи в даний момент йому потрібні. Ці відчуття потреби у додаткових знаннях змушують шукати та вивчати літературу з аутизму, ДЦП, тілесно-орієнтованої терапії, аналіз рухів Лабаном та популярні методики таких відомих авторів як Моше Фельденкрайз та Джин Айрес.

І мені дуже приємно констатувати той факт, що у нас в Україні обмін теорією та практикою при роботі з незрячими як дітьми, так і дорослими налагоджено досить добре. І це завдяки тому, що на чолі таких організацій як інститут спеціальної педагогіки та психології імені Миколи Ярмаченка Національної академії педагогічних наук України, Національної асамблеї людей з інвалідністю України, факультету корекційної педагогіки та психології, кафедри тифлопедагогіки та кафедри спеціальної психології та медицини Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Київського міського центру соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів стоять чудові люди, які люблять свою роботу та роблять усе для того, щоб якнайкраще адаптувати незрячих людей у соціально-політичне та економічне життя суспільства.

Ці керівники постійно не лише проводять на високому організаційному рівні різноманітні семінари та конференції, на яких відбувається обмін теоретичними напрацюваннями вчених та спеціалістами, які мають безпосередній практичний досвід роботи, а й організують різноманітні екскурсії пам’ятними місцями в Україні, що відображають її історію та культуру.

І я дуже вдячний начальнику кафедри тифлопедагогіки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Синьової Євгенії Павлівні за можливість працювати зі студентами, показуючи на практиці танцювально терапію як одну із форм корекційної роботи з незрячими людьми.

Як приклад можу навести і конференцію у Луцьку «Сучасний світ і незрячі. Соціальна інтеграція осіб з інвалідністю: інклюзивна освіта, інтелектуалізація праці, активізація дозвілля», а також всеукраїнську науково-практичну конференцію «Сучасні науково-практичні підходи до формування ключових компетентностей дітей з порушеннями зору» на яких я зміг поділитися своїм досвідом практичної роботи.

Я дуже сподіваюся, що така взаємна співпраця триватиме й надалі.