Закінчується календарний рік і всі намагаються підбити підсумки року, що минає, як у своєму особистому житті, так і в роботі і намітити плани на майбутнє. Мені хотілося б підбити підсумки занять з танцювальної терапії із чудовою дівчиною Аланою, якій у вересні минулого року виповнилося 18 років. Оскільки Алана навчається в Польщі, то з грудня минулого року досі вдалося провести з нею 20 занять.

Вважаю дуже вдалим те, що спочатку почав з нею працювати, а потім ознайомився з її діагнозом, який займає не менше половини стандартного листа. Якби сталося навпаки, то існувала б велика ймовірність того, що я міг би і не взятися за таку відповідальну роботу. Аж надто грізно й переконливо виглядала медична термінологія, яка вимагала з мого боку поглибленого розуміння медичних проблем Алани та їх облік при проведенні занять.

Однак у ході практичних занять з Аланою та отриманих результатів, у мене склалося стійке переконання, що лікарі у низці діагнозів вирішили перестрахуватися. Тому, дотримуючись медичного принципу «не нашкодь», Алана, її мама, і я почали творити, враховуючи насамперед індивідуальні особливості Алани.

Зупинюся на ключових моментах:

1. На момент нашої зустрічі Алана не могла поставити ноги разом та впевнено стояти. М’язи стабілізатори постави були перенапружені, тіло їй сприймалося як єдине ціле, пропріоцептивні відчуття свого тіла були розвинені дуже слабо, особливо стопа, тазостегновий та гомілковостопний суглоби. Зараз Алана може спокійно ставити ноги разом і перебуває в цьому положенні тривалий час. Цю дію вона робить природно, як пересічні люди.

2. Алана не могла робити приставні кроки убік. Наразі виконання цієї вправи не викликає у неї особливих проблем. Понад те, на практичних заняттях поступово цю вправу ускладнював. Ми всі чудово розуміємо, що рух – це наслідок роботи центральної нервової системи та відділів головного мозку. Тому, для мене було цікаво, наскільки успішно може впоратися її мозок із кількома завданнями одразу. Спочатку ми разом робили кроки убік, потім під музику, звертаючи увагу на ритмічність постановки стопи. Потім, за дотриманням ритму, я її провокував розмовами на різні теми.

У результаті, при виконанні цієї вправи, Алана під улюблені пісні робить приставні кроки, тримає ритм, співає і відповідає мені на різні теми. Таким чином, мозок Алани показав, що здатний виконувати кілька завдань відразу і контролювати правильність виконання руху.

Багато хто може поставити запитання – а навіщо Алані вчити приставні кроки і що їй це дасть у практичному житті? Відповідь дуже проста – якщо ми займаємося танцювальною терапією, то приставний крок у бік зі зміною ваги, це частина повороту при вальсі. Немає нічого кращого віденського вальсу для тренування вестибулярного апарату не тільки незрячим, а всім людям. Це покращення фізичного тонусу, координації роботи м’язів, а також найважливіший момент соціалізації – адже вальс ми танцюємо у парі. На даний момент Алана може танцювати вальс у ритмі повільного вальсу та трохи швидше, але до віденського вальсу ще потрібно багато спільної роботи та практики.

3. Внаслідок перенапруги м’язів стабілізаторів та зовнішнього бачення порушення опорно-рухового апарату, до зустрічі зі мною, з Аланою не пробували бігати чи робити вправи, де необхідне прискорення. Я вирішив спробувати це, використовуючи ігрові моменти. Спочатку мозок Алани відчув стрес на її прискорену ходьбу, і її серце билося як у зайця. Але ми паралельно ще робили вправу збільшення її ємності легень, дихальні вправи. В результаті спільної роботи у Алани періодично почало з’являтися бажання ніби побігати і серце при цьому працювало стабільно, а пульс був у рамах норми.

4. Алана ніколи у своєму житті не стрибала в гору, не могла вдарити ногою по м’ячу. За минулий рік, працюючи з її тазостегновими суглобами, підколінними зв’язками, регулярно навантажуючи гомілковостопні суглоби і підвищуючи чутливість стоп, Алана вже може трохи підстрибувати, і це відчуття приносить їй задоволення.

5. Тепер про танець. За першої нашої зустрічі Алана під музику могла лише переносити вагу тіла з однієї ноги на іншу при розставлених ногах на ширину плечей. Перенесення будь-якої з ніг вперед або назад було неможливим. Наразі партнер може її вести вперед, назад, убік, а також вона може танцювати вальс у ритмі повільного вальсу. Ми зараз лише підійшли до розуміння ваги на одній нозі, осі на одній нозі та обертання на цій осі. Але явно відчувається те, що постійно займаючись підвищенням її пропріоцептивних відчуттів, Алана стала вже відчувати окремі частини тіла, відчувати від цього розуміння певний комфорт. Як мені свого часу сказав незрячий Микола Мацько, після регулярних із ним занять: «Раніше, коли я чув музику, я танцював у голові. Зараз, коли я чую музику, я танцюю м’язами тіла. Причому відчуваю послідовність роботи цих м’язів».

І Алана на одному з останніх занять із нею у грудні зробила мій день і можливо мами. Коли зазвучала закарпатська полька, Алана почала танцювати тілом і рухати коліна, стегна, а не лише переступати з ноги на ногу. Це показало мені, що її робота головного мозку та центральної нервової системи відкрила в Алані пласт додаткових можливостей для покращення її координації, просторової орієнтації, розуміння свого тіла та своїх можливостей.

Чому можливі такі результати?

По-перше, абсолютної довіри Алани мені як терапевту.

По-друге, дивовижного терпіння та працездатності Алани на занятті, розуміння того, що я даю найнеобхідніше на даний момент.

По-третє, збереженого інтелекту та прекрасного почуття гумору. Без використання гумору, емоцій, роботи з уявою через гру, через ситуацію цього результату не було б.

По-четверте, музичність та гарне почуття ритму Алани дозволило працювати комплексно. Це і музична терапія, танцювальна терапія, покращення фізичного тонусу, а також пропріоцептивні відчуття.

По-п’яте, неоціненна допомога мами під час занять з танцювальної терапії.

Насамкінець хочеться висловити надію, що наступного року Алана відкриватиме в собі все нові й нові можливості для свого розвитку та повноцінного життя, а я постараюся максимально їй у цьому допомогти.