Я вже писав про загальновідому істину, що кожна людина має свою унікальність та індивідуальність. Американський лікар – фізіотерапевт Глен Доман у своїй основній роботі «Що робити, якщо у вашої дитини пошкодження головного мозку» писав, що у двох дітей з абсолютно однаковим діагнозом будуть різні методи лікування та реабілітації. Тому, коли я починаю працювати з незрячою дитиною, то спочатку відкидаю весь свій досвід і намагаюся почати з чистого аркуша.
Ось і моє знайомство з хлопчиком Ігорем розпочалося з дослідження його унікальних та індивідуальних особливостей. Одним із основних методів науково-педагогічного дослідження є метод спостереження. І я постарався отримати та регулярно отримую інформацію про Ігоря шляхом прямого та непрямого спостереження. У зв’язку з тим, що ефективність моєї роботи безпосередньо залежить від ступеня збереження та розвиненості інтелекту дитини, а також від почуття гумору та позитивних емоцій, то я, на початку нашого знайомства, звернув на це особливу увагу. Я дуже вдячний Оксані, мамі Ігоря, за повну довіру до мене та прагнення якнайповніше розкрити про нього інформацію, яка могла б мені стати в нагоді в роботі.
При знайомстві та під час першого заняття з танцювальної терапії з Ігорем, я відзначив наступні моменти:
По-перше, коли Ігор стоїть у зручній для себе позиції, то незвично широко розставляє ноги і видно не природну виворотність стопи, яку я не бачив у жодної сліпої людини, з ким мені доводилося проводити заняття.
По-друге, Ігор має високу гіперактивність, яку регулярно компенсує вже всім відомим розгойдуванням на прямих ногах верхньої частини корпусу.
По-третє, через неприродну виворотність стопи Ігор, для збереження балансу дуже часто переступав з ноги на ногу і для нього стійка на одній нозі зі збереженням балансу, представляє дуже велику проблему, значно більшу проблему, ніж для інших незрячих із збереженим інтелектом .
По-четверте, Ігор дуже захоплюється музикою, співає, має чудовий музичний слух та почуття ритму.
По-п’яте, Ігор має дуже слабкі м’язи-стабілізатори, які відповідають за баланс та збереження рівноваги при ходьбі.
По-шосте, Ігор показав, що якщо він має сильну мотивацію щось зробити, то вміє концентруватись і намагається зробити те, про що я його прошу.
Виходячи з вищевикладених спостережень, стало зрозуміло, що у випадку з Ігорем є не стандартна проблема, яку можна розбити на три стратегічні завдання:
1. Необхідно Ігореві звести ноги разом і вирівняти стопи. Це необхідно як для правильної механіки танцювальних елементів, так і для безпечного пересування при використанні тростини.
2. Зміцнити його м’язи стабілізатори та загальнофізичну підготовку.
3. Поліпшити у Ігоря координацію, пропріоцептивні відчуття свого тіла, здатність центральної нервової системи мозку працювати у багатозадачному режимі під час виконання складно координаційних рухів.
Для того щоб вирішити перше завдання, необхідно було зрозуміти причину такої аномальної виворотності стоп. Адже було очевидно, що в Ігоря така виворот стоп є наслідком, а не причиною. І вирішуючи друге завдання щодо покращення загальнофізичної підготовки Ігоря при виконанні вправи планка, мені впало в око не характерне становище його стоп. Він упирався не подушечками пальців ніг, а буквально упирався пальцями. Це добре видно на фотографії.
Як порівняння я можу навести фотографію, де таку ж вправу планка робить Вероніка.
Складалося враження, що в нього в районі гомілки на стику таранної, човноподібної та клиноподібних кісток є якийсь спазм, який не дозволяє Ігореві підняти пальці ніг на себе. Таке порушення іннервації стопи характерне для людей, які перенесли інсульт. Через те, що вони не можуть пальці ніг підняти на себе, вони починають при ходьбі загрібати і одна зі стоп виглядає клишоногою. А у випадку з Ігорем, його мозок вирішив цю проблему не за допомогою клишоногості, а, навпаки, за допомогою більшої виворотності стоп.
Я з мамою Оксаною обговорили цю проблему і прийняли рішення, що за першої нагоди Ігор обов’язково сходить на консультацію до ортопеда. Також було ухвалено рішення, що вдома робитимуться регулярно вправи на стопи, які обов’язково роблять люди, які перенесли інсульт. Зокрема, це коли стоячи на невеликому височині на подушечках пальців (на товстій книжці) опускати п’яти на підлогу.
В результаті моїх занять та активної допомоги мами Оксани процес реабілітації Ігоря почав з великим скрипом рухатися вперед. На превеликий жаль, карантин змусив нас зробити вимушену перерву. Але я і мама Ігоря дивимося на процес реабілітації Ігоря з оптимізмом, тому що ми знаємо в якому напрямку рухатись і сподіваємося, що через два-три роки ми досягнемо якісного покращення.