Заняття з танцювальної терапії з одним незрячим та парою незрячих людей мають свої особливості і, насамперед, відрізняються за пріоритетністю цілей. З одним незрячим заняття з танцювальної терапії проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей незрячого, і головний акцент ставиться на підвищення мобільності суглобів, розуміння механіки пересування, покращення роботи вестибулярного апарату та орієнтування у просторі через рух та танець.

З двома незрячими заняття з танцювальної терапії проводиться з акцентом на взаємодію в парі, ведення та слідування, базові вправи щодо покращення розуміння напрямів руху та орієнтування у просторі, а також на відчутті ваги партнера та використання ваги один одного у процесі танцювального руху.

Крім того, значний вплив на зміст заняття відіграє і те, коли незрячі втратили зір. Чи це з самого дитинства, чи в період уже дорослого життя. Наприклад, на фотографії Сергій Півень та Оля Русина втратили зір уже у дорослому житті, понад 10 років тому кожен. Тому я можу, пояснюючи їм танцювальний рух, наводити такий асоціативний ряд, який їм зрозумілий. Наприклад, пояснюючи вальс, я використовую такі порівняння як фрегат з вітрилами на хвилях, або гойдалка човник. І ці 10 років відсутності зору позначилися на їхній пластиці руху, оскільки значно знизилася їхня рухова активність. Але заняття з танцювальної терапії для того і проводяться, щоб максимально компенсувати різке зниження рухової активності.

Для незрячих з дитинства я використовую інші асоціації, що характеризують рухи, які їм зрозумілі. Наприклад, коли ми обговорюємо використання ваги тіла в танцювальному русі, то представляємо вагу дверей в автомобілі або холодильнику, яку ми повинні закрити, не сильно грюкнувши.

Для підвищення ефективності заняття важливе значення має створення доброзичливої та позитивної атмосфери у процесі заняття. Гумор, здорова самоіронія, відсутність дратівливості на помилки партнера та сильна мотивація є головними складовими процесу реабілітації та соціалізації незрячих людей у суспільство.