Для успішної роботи будь-якого фахівця, який працює з людьми з особливими потребами, дуже важливим є правильне поєднання теорії та практики. Виходячи зі свого практичного досвіду, можу впевнено сказати, що у практичній роботі з незрячими особами щодо підвищення їх безпеки пересування та мобільності, рідко трапляються люди лише з одним видом нозології. Через рух досить яскраво видно, що є порушення роботи центральної нервової системи та відділів головного мозку, але практично неможливо визначити психофізіологічну причину цих порушень і, відповідно, визначити потенційну ефективність корекційних дій.

На своїх практичних заняттях з незрячими з танцювальної терапії я постійно згадую висловлювання Джин Айрес, однієї з найвідоміших і найшанованіших у світі фахівців з дитячого розвитку: «…дитину не можна «натягати» на те, з чим не справляється його мозок». Тому постійно виникають відчуття потреби додаткових теоретичних знань для більш повного розуміння комплексу проблем людини з особливими потребами, і які корекційні вправи в даний момент йому потрібні. Ці відчуття потреби у додаткових знаннях змушують шукати та вивчати літературу з аутизму, ДЦП, тілесно-орієнтованої терапії, аналіз рухів Лабаном та популярні методики таких відомих авторів як Моше Фельденкрайз та Джин Айрес.

І мені дуже приємно констатувати той факт, що у нас в Україні обмін теорією та практикою при роботі з незрячими як дітьми, так і дорослими налагоджено досить добре. І це завдяки тому, що на чолі таких організацій як інститут спеціальної педагогіки та психології імені Миколи Ярмаченка Національної академії педагогічних наук України, Національної асамблеї людей з інвалідністю України, факультету корекційної педагогіки та психології, кафедри тифлопедагогіки та кафедри спеціальної психології та медицини Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Київського міського центру соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів стоять чудові люди, які люблять свою роботу та роблять усе для того, щоб якнайкраще адаптувати незрячих людей у соціально-політичне та економічне життя суспільства.

Ці керівники постійно не лише проводять на високому організаційному рівні різноманітні семінари та конференції, на яких відбувається обмін теоретичними напрацюваннями вчених та спеціалістами, які мають безпосередній практичний досвід роботи, а й організують різноманітні екскурсії пам’ятними місцями в Україні, що відображають її історію та культуру.

І я дуже вдячний начальнику кафедри тифлопедагогіки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Синьової Євгенії Павлівні за можливість працювати зі студентами, показуючи на практиці танцювально терапію як одну із форм корекційної роботи з незрячими людьми.

Як приклад можу навести і конференцію у Луцьку «Сучасний світ і незрячі. Соціальна інтеграція осіб з інвалідністю: інклюзивна освіта, інтелектуалізація праці, активізація дозвілля», а також всеукраїнську науково-практичну конференцію «Сучасні науково-практичні підходи до формування ключових компетентностей дітей з порушеннями зору» на яких я зміг поділитися своїм досвідом практичної роботи.

Я дуже сподіваюся, що така взаємна співпраця триватиме й надалі.

Минулої неділі відбулося чергове нове знайомство із чудовою дівчинкою Настею та перше заняття з нею з танцювально-рухової терапії. Незважаючи на те, що одним з головних принципів моєї роботи є індивідуальний підхід, вже починає формуватися список базових вправ, який вкрай необхідний кожній незрячій і слабозорій людині для більш впевненого та безпечного пересування у просторі.

Це, насамперед, вправи підвищення пропріоцептивних відчуттів, відчуттів своїх м’язів і частин тіла у просторі. І тут особливе місце посідають вправи з опорно-руховим апаратом. Дуже точно сказано у вікіпедії про типи м’язових почуттів.

Очень точно сказано в Википедии о типах мышечных чувств.

Дякуючи пропріоцепції людина може відчувати становище, рух і силу.

Почуття становища – здатність відчути, під яким кутом перебуває кожен суглоб, й у сумі – становище та позу всього тіла.

Почуття руху – це інформація про напрямок та швидкість руху суглобів.Людина сприймає як активний рух суглоба при м’язовому скороченні, і пасивне, викликане зовнішніми причинами.Поріг сприйняття руху залежить від амплітуди і від швидкості зміни кута суглобів, що згинається.

Почуття сили – здатність оцінити м’язове зусилля, що додається для руху чи утримання суглоба у певному положенні.Ці пропріоцептивні відчуття дуже важливі для незрячої людини, оскільки дуже впливають на утримання правильної постави, контролю становища власного тіла у просторі, і навіть під час виконання танцювальних рухів.

Дуже хороший ефект дає вправу з класичного танцю батман тандю, стилізоване для роботи з незрячими і слабозорими людьми.Про цю вправу та її важливість для незрячих і людей з вадами зору буде написана окремо невелика стаття.

Також дуже важливі для покращення та розвитку пропріоцептивних відчуттів найрізноманітніші стрибки. Вони стимулюють роботу вестибулярної системи та викликають позитивний стрес, як у дитини, так і дорослої, що безпосередньо позначається на емоційному стані. Джин Айрес, всесвітньо відома авторка з сенсорної інтеграції писала, що вестибулярна система – це головний організатор відчуттів у всіх сенсорних каналах, отже, вона бере участь у розвитку мови та розумінні слів.

Практика роботи з незрячими людьми показала, що вони дуже слабко розвинене розуміння руху убік, і навіть руху назад, оскільки звикли ходити переважно вперед і робити виключно перед собою. Ось і Настя спочатку не вміла стрибати убік, але протягом заняття швидко навчилася і цей рух їй дуже сподобався. Вона не усвідомила, що в такій ігровій формі та під музику ми зміцнюємо її м’язи стабілізатори, які відповідають за баланс та поставу.

Працюючи з кожною новою незрячою дитиною та дорослою, я все більше переконуюсь у тому, наскільки важлива рухова активність у житті людини. Кожній людині, яка працює над своїм розвитком, хочеться порадити взяти на замітку чудові слова Моше Фельденкрайза: «Покращуючи якість вашого руху, ви покращуєте роботу вашої центральної нервової системи».

Важливість та актуальність застосування танцювальної терапії на сучасному етапі розвитку суспільства вже ні в кого не викликає сумнівів. Про це свідчать вже створені та успішно працюючи вищі навчальні заклади по всьому світу.

Я спробував стати на місце незрячого та визначити головну його проблему для реалізації себе як особистості. І для себе я визначив, що це безпечне пересування за межами свого будинку. Для незрячих кожен крок за межі свого будинку – це стресова ситуація, це ризик отримати травму, особливо якщо доводиться вирішувати свої проблеми використовувати громадський транспорт. Тому, щоб знизити ймовірність отримання травми та підвищити безпеку та впевненість при пересуванні, необхідно незрячому якнайкраще відчувати своє тіло та володіти ним.

Виходячи з завдань, що виникли переді мною, я задумався над тим, чи можу я використовувати танці для вирішення цього завдання і якісь спеціальні вправи. Порівнюючи механіку руху у бальних танцях, я відчув, що вона дуже чітко накладається на механіку безпечного руху незрячих. У мене виникла думка, чи не роблю я подвійну роботу, якщо в Україні є своя асоціація танцювально-рухової терапії (ТРТ). Але, зайшовши на сайт цієї організації, я не побачив відповіді на своє запитання.

http://udmta.org.ua/ru/programs/training-activities/

Тоді я вирішив звернутися до керівників кафедр та інститутів ТРТ різних країн із запитанням – чи є у них методичні матеріали щодо роботи з незрячими та трохи описав ідеї своєї роботи. Відповіді я не отримав за винятком однієї. Діта Федерман, керівник програми ТДТ з університету в Хайфі в Ізраїлі написала, що «ваш проект здається дуже цікавим та оригінальним, не так багато роботи було зроблено на цю тему, тож ви будете одним із піонерів». Вона підтвердила, що моя робота, це один із видів ТРТ і побажала успіхів. Цей лист надав мені велику моральну підтримку.

У чому різниця мого підходу до ТРТ від класичного підходу?

Про класичний підхід ТРТ дуже добре висловився Олександр Гіршон у книзі «Інтегративна танцювальна-рухова терапія». На сторінці 117 він написав «Для танцювальної терапії важливіше, ЩО людина відчуває, коли рухається. Те, ЯК це виглядає, має скоріше діагностичну цінність».

Також він вказує, що з терміном «терапія» є три базові різночитання:

1. Лікування як усунення симптомів;

2. Лікування як шлях до цілісності;

3. Супровід по дорозі розвитку. І робить висновок, що ми розуміємо слово «терапія» у третьому варіанті, бачачи своєю метою саме супровід людини на її унікальному шляху розвитку, забезпечення умов, оптимізація цього розвитку.

Мій підхід базується на таких визначеннях:

1. ТРТ з незрячими це ЩО людина відчуває через ЯК. Незряча людина, коли чує музику, може і хоче висловити свої почуття та емоції тілом, але не знає як. І є дуже велика ймовірність, що коли він рухатиметься під музику, ми можемо діагностувати з дуже великою похибкою. Я через ЯК допомагаю сліпому відчути своє тіло, краще контролювати свій баланс, покращити координацію рухів, допомогти відновити внутрішній комфорт. Цьому внутрішньому комфорту допомагають незалежні оцінки з боку оточуючих людей у побутових ситуаціях.

Найчастіше випливають такі коментарі при спілкуванні з незрячим:

1. А ви справді не бачите?

2. Ой, ти стала краще бачити. На що, хто слабо бачить, відповідає, що ні, просто координація покращилася.

3. У тебе стали більш плавні та природні рухи. У незрячих людей одна з головних цілей полягає в тому, що вони хочуть виглядати та рухатися як звичайні люди. Тому, їм ЯК рухатися має важливе значення.

2. Працюючи з незрячими, термін «терапія» розуміється виключно як лікування. Коли людина втрачає зір або в нього втрата зору з дитинства, йому присвоюється відповідна група інвалідності. І вся діяльність суспільства спрямована на те, щоб якимось чином компенсувати цій людині цей недолік, тому що у нього виникають особливі потреби. Це і різні гаджети, і направляючи на пішохідних переходах, і озвучення у транспорті на зупинках тощо.

Особливість моєї роботи полягає у підвищенні чутливості стопи, пропріоцептивних відчуттів, фізичного тонусу з метою розвантажити слуховий апарат, який працює у незрячого з багаторазовим навантаженням. Як говорив Мойше Фельденкрайз – покращення якості вашого руху говорить про покращення роботи вашої центральної нервової системи.

3. Робота здійснюється максимально у парі. Тут закладається основа соціалізації незрячої людини у суспільство. Так як особисте життя він будуватиме у безпосередньому контакті та у 90% через танець. І вже є невеликий експериментальний досвід, коли танцюють дві незрячі людини разом. Тому теми ведення та слідування, відчуття партнера, його намірів, взаємодії у парі, види станів тіла обов’язково розглядаються. Спортивні бальні танці ще добрі тим, що особлива увага приділяється презентації пари на конкурсах. Тому, в ході роботи я постійно коригую сутулість, клишоногість різними вправами.

Таким чином, мій метод роботи з незрячими людьми відрізняється від класичного підходу ТРТ та має досить хорошу ефективність. Однак, це зовсім не означає, що класичний метод погано працюватиме з емоціями та почуттями через танець. Все залежить від завдань, цілей, кваліфікації терапевта та обов’язково високої мотивації незрячого у розвитку себе як особистості.