Архіви категорій: Новини

Гарні новини

Залишити відповідь

Я довго не писав, але на те було декілька причин. Перш за все, я почав працювати в реабілітаційному центрі для незрячих осіб «Трініті хаб» з березня 2024 року і приймати участь на регулярній основі у реабілітації незрячих поранених військових.

По друге, я і чудова танцівниця Лілія Васильковська, яка вчиться на лікаря, вирішили створити окремий сайт з танцювальної реабілітації dancerehabilitation.com, де писати о практичному досвіді на англійської та польської мовах. Тому з цього моменту вся нова інформація з приводу практичного досвіду танцювальної реабілітації незрячих осіб буде на новому сайті.

Я зараз не можу сказати як часто будуть публікуватися нові статті, тому що дуже багато цікавої повсякденної роботи і скільки часу займе перекладання на інші мови. По трете, участь у проектах щодо реабілітації незрячих військових та безпосередньо робота з ними, підштовхнула мене більш серйозно замислитися над темою нейропластичності мозку та використання емоцій у процесі реабілітації незрячих осіб.

Нарешті українські видавництва стали перекладати чудові книжки іноземних авторів на цю тему і які своїм змістом викликають дуже багато різних думок. Я з великим задоволенням зупинюсь на цих книжках, які мені вдалося придбати, прочитати і я раджу усім теж їх придбати і прочитати. Перша книга автора Нормана Дойджа «Самовідновлення мозку». Norman Doidge «The brain’s way of healing» Stories of Remarkable Recoveries and Discoveries. В цій книзі автор розповідає історії не інвазивної реабілітації людей від різних хвороб різними методами, в процесі яких проявилася нейропластичність мозку.

Друга книга автора Девіда Іглмена «Секрети нейропластичності» Як мозок адаптується до нових викликів. David Eagleman «Livewired» The Inside Story of the Ever-Changing Brain. В цій книзі автор дуже цікаво розмірковує над тим, як працюють різні ділянки головного мозку і що вони мають різну нейропластичність. Багато місця приділяється автором різним пристроям, які допомагають незрячим особам компенсувати відсутність зору.

Третя книга автора Джона Медіни «Правила розвитку мозку дитини» Ростимо розумного і щасливого малюка від 0 до 5 років. John Medina «Brain Rules for Baby» How to Raise a Smart and Happy Child from Zero to Five. Це дуже цікава книга, яку я раджу прочитати усім батькам, а також тим, хто планує стати батьками. Автор розглядає питання не тільки розвитку мозку дитини під час вагітності, але і розглядає психологічні стосунки між батьками у цей період. Крім того, автор розглядає як впливає покарання на подальше виховання дитини і дає поради як виховати моральну дитину.

У процесі занять з танцювальної реабілітації з незрячими дорослими та дітьми, я відчув потребу більш досконало розібратися в очних хворобах, тому що розуміння причин значного погіршення зору, а іноді і повної втрати зору, допомагає мені краще розробити індивідуальний план реабілітації. З цією метою я придбав чудову книгу авторів Таня С. Глейзер, Генрі Л. Фенг, Шерон Фекрат «Зовнішня історія» Усе про ваші очі. Fekrat Sharon, Glaser Tanya S., Feng Henry L., All about Your Eyes. В цій книзі автори в простий і зрозумілий спосіб розповідають про хвороби та причини їх виникнення, а також що повинна робити людина на момент відчуття погіршення зору.

Я зараз закінчую читати цю чудову книжку і є бажання більш детально систематизувати свої знання в цьому напрямку, щоб краще розуміти яке навантаження я можу давати особі з залишковим зором щоб не нашкодити їй в процесі танцювальної реабілітації. Як висновок можу зазначити, що на мою особисту думку усі вище зазначені книги можуть допомогти спеціалісту з танцювальної реабілітації чи танцювальна-рухової терапії проводити свої заняття на більш високому професійному рівні. Я ще буду згадувати ідеї у цих книгах розповідаючи про практику роботи з незрячими особами, але вже на іншому сайті.

Психологічні особливості реабілітації незрячих військових

Залишити відповідь

Нещодавно я приймав участь у роботі чергового реабілітаційного табору «Життя після війни» для ветеранів, які втратили зір та членів їх родин. Проведення цих таборів стало можливим за фінансовою підтримки Міжнародним благодійним фондом Олександра Терещенко та благодійної організації «Побачимо перемогу», яку очолює Вадим Ещенко.Я дуже вдячний головному організатору цього табору Олесі Перепеченко, голові громадської організації «Сучасний погляд», за можливість не тільки системно працювати з незрячими військовими, а також працювати як супроводжуючий незрячу особу.

Цей збір мав одну особливість, яка суттєво відрізняла його від попередніх, – паралельно в ньому брали участь хлопці, що приїхали вперше, а також ті, хто вирішив поглиблювати свої знання та вміння. Два тижня постійних занять дозволили мені зробити декілька висновків щодо психологічних особливостей реабілітації незрячих військових.

По-перше, абсолютна більшість військових та членів їх родин майже не зустрічалась з будь яких питань з незрячими людьми, не уявляли як живуть незрячі люди та і взагалі не усвідомлювали, що існує світ незрячих людей. І безумовно, що після отримання бойової травми та втрати зору, ці військові відчували дуже міцний психологічний стрес на відміну від людей, які через різні хвороби втрачали зір поступово. Рідні незрячих військових теж не розуміли як їм допомагати, як правильно супроводжувати. Медичний персонал у військових шпиталях, куди на початку отримання травми попадали незрячі військові, теж не навчений як правильно супроводжувати незрячих поранених, тому що вони весь час навчалися як відновлювати зір у поранених військових.

І з цього виникає друга психологічна особливість, яка полягає в тому, що за час перебування у військовому шпиталі, та в дому серед родичів до потрапляння до спеціалістів, у кожного незрячого військового складається індивідуальне уявлення, як його повинні супроводжувати за межами дому. Особливо родичі під час знаходження у військовому шпиталі під час медичної реабілітації військового, намагаються виконати майже всі бажання пораненого. І з протягом часу у деяких незрячих військових виникає уявлення, що всі супроводжуючи повинні пристосовуватися до них.

І якщо інша особа спробує супроводжувати незрячого військового, то велика вірогідність того, що у незрячого військового може виникнути дискомфорт в процесі руху, тому що на його думку супроводжуюча особа не знає як його треба супроводжувати. На протязі двох тижнів роботи як супроводжуючий, моя практика показала, що незрячі військові не готові правильно слідувати за супроводжуючим.

Особисто я вважаю, що всі незрячі особи повинні сприймати супроводжуючого як направляючу з додатковим отриманням інформації. При цьому розуміти, що кожна направляюча не може бути ідеальною, супроводжуючий більш схожий на направляючі, які покладені в різних містах України. Супроводжуючий не гарантує абсолютно повну безпеку при пересуванні. Тому незряча особа, не зважаючи на те, що її супроводжують, повинна постійно працювати білою тростиною з метою своєї безпеки пересування.

В реабілітаційних таборах, які організує Олеся Перепеченко, завжди проводяться тренінги з супроводжуючими як правильно супроводжувати незрячу особу. Але в кінці зборів ми, підбиваючи підсумки, зрозуміли, що і з незрячими військовими теж треба проводити тренінги, як їх повинні супроводжувати та як вони повинні слідувати за супроводжуючим. Це перш за все стосується швидкості пересування та відчуття напрямків руху супроводжуючий особи. Після отримання травми, незрячий військовий, в залежності від ступеню важкості травми, два чи три місяці знаходиться в лежачому положенні. І потім, коли він встає, то його вестибулярний апарат починає по іншому сприймати оточуючий простір та з метою власної безпеки незрячий військовий починає дуже повільно ходити, розставляючи стопи і втрачає за цей час відчуття швидкості руху.

Під час занять з незрячими військовими я звернув на це увагу і намагався завжди наприкінці заняття дати можливість їм відчути швидкість звичайної особи під час руху. Крім того, я звернув увагу ще на те, що деякі незрячі військові, коли їх просиш поставити стопи разом, починають відчувати дискомфорт, втрачати рівновагу. А ця звичка ставити стопи на ширину лопаток дуже негативно впливає на можливість незрячої особи тримати напрямок руху.

Я раджу спеціалістам по мобільності та орієнтації у просторі, при проведенні занять, звернути на це увагу. Пропоную порівняти як стоять стопи незрячих військових, які мають невеличкий час з моменту втрати зору, та незрячими особами, які не бачать з дитинства.

 

Третя психологічна  особливість, на мою думку, полягає в тому, що не всі незрячі військові, які зненацька втратили зір в наслідок отримання поранення, психічно не готові сприйняти себе як слухача, а не як глядача, якій спостерігає навколишній світ. І я вважаю, що від ступеню психологічної готовності незрячого військового сприймати себе як слухача залежить ефективність праці спеціалістів, які працюють з незрячими особами. Я також вважаю, що тут є великий простір для психологів, які мають розробити тести, які будуть визначати ступень готовності незрячого військового сприймати себе як слухача навколишнього світу. Це дасть можливість з одного боку, визначати наскільки може бути ефективна робота для спеціалістів, а з другого боку це дає додаткову інформацію психологам в якому напрямку треба працювати з незрячим військовим, котрий ще не сприймає себе як слухач.

Четверта психологічна особливість на мою думку полягає в тому, що на заняттях з незрячими військовими повинні бути присутні їх родичі, які їх супроводжують. Практика показала, що це дуже важливо, особливо коли танцює незрячий військовий зі своєю дружиною. Це були зовсім інші відчуття, які викликали дуже багато емоцій. Я розумів, що з моменту поранення, вони майже всі не танцювали. І що було дуже цікаво спостерігати, танці всім подобались і вони в процесі танцю не звертали уваги на інших людей, хоча заняття проходили в холі готелю. Як проходив наш табір читачі можуть побачити з сюжету суспільного телебачення, на якій я надаю відповідне посилання. https://www.youtube.com/watch?v=FYSQvn_DEus

Слава Україні!

 

O znaczeniu wspierania wczesnego rozwoju niewidomych dzieci

Залишити відповідь

Dziś chciałbym porozmawiać o szkole wczesnego wspomagania rozwoju dla niewidomego dziecka w Specjalnym Ośrodku Szkolno-Wychowawczym w Owińskach. Przed wyjazdem z Polski miały szczęście poznać świetną dziewczynkę Barbarę w wieku trzech lat i jej mamą. Barbara zaskoczyła mnie swoją muzykalnością, dobrą koordynacją ruchów i umiejętnością utrzymania równowagi podczas poruszania się i wirowania. I dowiedziałеm się, że ona chodzi do szkoły wczesnego wspomagania rozwoju przy specjalnym ośrodku szkolno-wychowawczym w Owińskach. Kiedy w pociągu przypomniałem sobie moje interakcje z Barbarą i jej mamą, od razu pomyślałem o książce Glenna Domana «Co zrobić, jeśli twoje dziecko ma uszkodzony mózg». Glenn Doman postawił sobie za cel, aby dziecko do siódmego roku życia przeszło maksymalną rehabilitację i rozwój.

Skąd wzięła się idea wczesnego rozwoju dziecka? Przypuszczam, że idea wczesnego rozwoju dziecka powstała w następujący sposób. Neurofizjolodzy i inni naukowcy zajmujący się mózgiem doszli do wniosku, że kiedy dziecko rodzi się i rośnie, w jego głowie tworzy się znacznie więcej synaps niż u osoby dorosłej. W porównaniu z komputerem w głowie dziecka znajduje się znacznie więcej tranzystorów do procesów obliczeniowych. W wyniku rozwoju dziecka i jego procesów poznawczych, za pomocą synaps powstają sieci neuronowe, które tworzą niejako ramy lub fundament dla dalszego rozwoju dziecka. Jednak po ukończeniu 6 roku życia, kiedy formowanie mózgu jest w większości zakończone, nieużywane synapsy są wyłączane przez mózg. Dlatego naukowcy doszli do wniosku, że im więcej dziecko pozna zarówno intelektualnie, jak i fizycznie przed ukończeniem 7 roku życia, tym więcej synaps będzie zaangażowanych i tym lepiej jego mózg będzie funkcjonował już w wieku dorosłym. Te odkrycia naukowe wyjaśniają pojawienie się tak wielu technik wczesnego rozwoju.

Dyrekcja Specjalnego Ośrodka Szkolno-Wychowawczego w Owińskach zrobiła bardzo mądrą rzecz, opracowując program wczesnego wspomagania rozwoju dzieci niewidomych. Niestety nie znam treści tego programu, ale jestem pewіеn, że jest on bardzo przydatny zarówno dla kadry pedagogicznej ośrodka, jak i dla rodziców niewidomych dzieci.

Po pierwsze, dzieci zapoznają się z terenem ośrodka, gdzie znajdują się sale lekcyjne, stołówka, sypialnie itd. Nauczyciele nie muszą poświęcać czasu na zapoznanie niewidomych dzieci z terenem ośrodka oraz lokalizacją sal lekcyjnych i pomieszczeń mieszkalnych.

Po drugie, rodzice zapoznają się z kadrą pedagogiczną ośrodka, a nauczyciele z rodzicami niewidomych dzieci.

Po trzecie, kadra pedagogiczna zapoznaje się z poziomem rozwoju niewidomych dzieci, które przyjdą na naukę do ośrodka.

Z jednej strony, nauczyciele mogą planować indywidualne programy rehabilitacyjne dla niewidomych dzieci z opóźnieniami rozwojowymi, a z drugiej strony mogą udzielać rodzicom niewidomych dzieci zaleceń lub uczyć specjalnych ćwiczeń, które rodzice powinni wykonywać ze swoimi dziećmi, aby poprawić ich poziom rozwoju.

I znowu chcę wspomnieć Glenna Domana, który wierzył, że rodzice są kluczem do rozwoju dziecka. Trzy ważne czynniki leżą u podstaw ćwiczeń, które rozwijają dziecko. Są to częstotliwość, intensywność i czas trwania. To znaczy, jak często wykonujemy dane ćwiczenie z dzieckiem, z jaką intensywnością i jak długo. Dla mnie oznacza to, że w zależności od stopnia wady postawy u dziecka niewidomego konieczna jest praca z jednym dzieckiem codziennie lub co drugi dzień, a z drugim dzieckiem niewidomym wystarczą zajęcia dwa razy w tygodniu. I co bardzo ważne, kiedy niewidome dziecko bierze do ręki białą laskę, żeby jego postawa nie uległa zmianie.

Ponadto, obserwując niektóre niewidome dzieci w ośrodku, doszedłem do wniosku, że wiele dzieci należy nauczyć prawidłowego chodu, powiedzieć im, jak działa stopa, aby zmniejszyć prawdopodobieństwo kontuzji. Niestety obserwuję ten problem na terenie całej Ukrainy. Poza tym oglądając w internecie filmy o życiu niewidomych dzieci i dorosłych w innych krajach, widzę też, że nie poświęca się należytej uwagi szkoleniu prawidłowego chodu. Nie oznacza to, że nauczyciele nie posiadają niezbędnych kwalifikacji. Wydaje mi się, że w dzieciństwie dziecku trudno jest wytłumaczyć, jak ważne jest kontrolowanie równowagi w procesie ruchu. Dopiero w szkole średniej dzieci zaczynają poważnie myśleć o tym, jak wyglądają i już świadomie słuchają zaleceń dotyczących poprawy swojej postawy. Dlatego bardzo trudno jest określić moment, w którym można porozmawiać z dzieckiem o problemie jego chodu i zorganizować lekcje mające na celu jego korektę.

Eksperci udowodnili już związek między postawą a rozwojem zębów u dziecka. W przypadku nieprawidłowej postawy i problemów ze stopami dziecka, aparat ortodontyczny będzie wymieniany dwa razy częściej. Aby określić, jak działa stopa, podiatra wykonuje następujące testy.

1. Chodzenie na palcach stóp.

2. Chodzenie na piętach.

3. Utrzymywanie równowagi na jednej nodze.

4. Podnoszenie na palcach.

5. Skok w górę.

6. Skok do przodu.

7. Przysiad na jednej nodze.

Dlatego radzę rodzicom regularnie wykonywać te ćwiczenia z dzieckiem, aby kontrolować rozwój stopy dziecka iw razie potrzeby we właściwym czasie skontaktować się ze specjalistą. Dziecko nie jest małą kopią dorosłego. Rodzice powinni zrozumieć, że ze względu na złożoność struktury układu mięśniowo-szkieletowego centralny układ nerwowy uczy się kontrolować nogi dziecka w procesie jego rozwoju. Dopiero od trzeciego roku życia dziecko zaczyna dostrzegać różnicę między chodzeniem a bieganiem, co kończy się w wieku pięciu lat. Dopiero w wieku trzech lub czterech lat łuk stopy zaczyna się formować u dziecka i kończy się w wieku trzynastu lat. Dlatego płaskostopie dziecka w wieku dwóch lat jest normalne.

Podstawą rozwoju dziecka we wczesnym dzieciństwie jest jego aktywność ruchowa. Dlatego specjaliści ośrodka powinni pomóc rodzicom, których dzieci uczęszczają do szkoły wczesnego wspomagania rozwoju, sporządzić kompleksowy indywidualny plan rozwoju ich dziecka, tak aby w wieku sześciu lub siedmiu lat było ono jak najlepiej przygotowane do procesu uczenia się. Ten kompleksowy indywidualny plan rozwoju dziecka powinien powstać w wyniku wzajemnej współpracy i zaleceń nauczyciela wychowania fizycznego, specjalisty ds. mobilności i orientacji, specjalisty ds. rehabilitacji i terapeuty tańca.

Nauczyciel wychowania fizycznego koncentruje się na poprawie fizycznej funkcjonalności ciała dziecka. Specjalista ds. mobilności i orientacji przestrzennej koncentruje się na rozwijaniu u dziecka poczucia przestrzeni i odkrywaniu otaczającego go świata za pomocą białej laski. Specjalista rehabilitacji skupia się na rozwoju integracji sensorycznej u dziecka, rozwoju czucia proprioceptywnego, jako kompensacji braku receptorów wzrokowych. Terapeuta tańca koncentruje się na rozwijaniu komunikacji, muzykalności, prawidłowej pracy stóp i kontroli równowagi podczas ruchu. Pomimo specyfiki pracy każdego z tych specjalistów, łączy ich praca nad poprawą koordynacji ruchowej dziecka.

I to doświadczenie zawodowe można i należy wykorzystać przy pracy nad programem wspomagającym wczesny rozwój dzieci niewidomych z uwzględnieniem cech wiekowych. Ponadto, moim zdaniem, wszyscy specjaliści, którzy pracują z dziećmi niewidomymi, powinni również korzystać z pomysłów Glenna Domana, które możemy znaleźć w jego książce “Co zrobić, jeśli Twoje dziecko ma uszkodzenie mózgu”, oraz pomysłów Moshe Feldenkraisa, które możemy znaleźć w jego książce “Świadomość poprzez ruch: dwanaście praktycznych lekcji”.

Świetny pomysł wyszedł od kierownictwa ośrodka dla dzieci niewidomych. Zaprosili rodziców niewidomych dzieci w wieku przedszkolnym, którzy byli zaniepokojeni rozwojem swojego dziecka, aby zadzwonili lub napisali na adres e-mail ośrodka o swoich obawach dotyczących rozwoju ich dziecka.

Z mojego punktu widzenia byłoby idealnie, gdyby rodzice niewidomych dzieci dołączyli do listu kilka zdjęć i krótki film o problemie rozwojowym swojego dziecka, aby specjaliści z ośrodka mogli lepiej zrozumieć problem dziecka. Ponadto film ten może pomóc specjalistom ośrodka dostrzec dodatkowe problemy w rozwoju dziecka, których rodzice mogą nie zauważać i opracować plan rozwiązania tych problemów.

Tym samym specjaliści ośrodka dla dzieci niewidomych, pomagając rodzicom dzieci niewidomych w wieku przedszkolnym rozwiązywać problemy w rozwoju ich dziecka, przygotowują te dzieci do efektywnej nauki bezpośrednio w ośrodku. Byłbym szczęśliwy, gdybym mógł pracować w zespole wysoko wykwalifikowanych specjalistów ośrodka i przyczyniać się do rozwoju dzieci niewidomych oraz przygotowania ich jako jednostek gotowych do aktywnego udziału w życiu politycznym i publicznym Polski.

Продовжуємо працювати.

Залишити відповідь

Незважаючи на те, що російські окупанти продовжують намагатися захопити Україну і знищити народ України як націю, життя триває і моє бажання допомогти незрячим людям щодо підвищення їх безпеки пересування, зниження травматизму та реалізації себе як особистості змушує мене знов повернутися до моєї практики з незрячими людьми. На превеликий жаль деякі сімейні обставини та загибель мого друга на фронті супротив російських варварів під містом Бахмут, не дозволяли мені повноцінно повернутися до моєї улюбленої праці з незрячими людьми.

Ми разом вчилися на тренерському факультеті по спортивним танцям в Національному університеті фізичного виховання та спорту. Мій друг був дуже доброю і позитивною людиною, працював у школі вчителем фізкультури та ритміки.

Діти дуже його любили за відданість своєї праці, креативний підхід та організацію різних флешмобів. Щоб багато не писати про нього, то краще подивитися невеличкий відео ролик, якій був йому присвячений, після його загибелі.

https://www.youtube.com/watch?v=yF32mrLaGKc&t=172s

Повертаємось до життя незрячих людей і я пам’ятаю, що багато чого я обіцяв читачам мого сайту. Я продовжу аналізувати літературу, яка з моєї точку зору буде корисна або ні всім тим спеціалістам, хто працює з незрячими людьми щодо поліпшення їх рухової активності. В центральному військовому шпиталі стало значно менше поранених військовослужбовців, які втратили зір під час бойових дій супротив російських загарбників. Щодо ситуації в інших військових шпиталях я, на жаль поки не знаю. Велика кількість незрячих людей та дітей виїхали за кордон, особливо до Польщі, тому я мрію, що в березні я нарешті потраплю до своїх друзів у Польщі і я зможу знайти цікаву та корисну інформацію для спеціалістів, які працюють з незрячими людьми щодо підвищення їх мобільності та рухової активності.

Розмірковуючи над тим, яким чином ми можемо найбільш ефективно допомагати незрячим людям, то я прийшов до таких висновків:

1. Перш за все ми повинні бути здатними дивитися на світ як незрячі люди, щоб відчувати що дійсно їм потрібно для реалізації себе як особистості. Для цього треба просто заплющити очі і уявити що вам потрібно для свого повноцінного життя. Відчути себе дійсно як слухач, а не як глядач у світі, якій вас оточує. І ми одразу відчуємо, що нам перш за все потрібна біла тростина для більш безпечного пересування за межами дому, здатність добре орієнтуватися у просторі та навички обслуговування себе в дому, а саме вміння приготувати себе їжу, прати, безпечно використовувати праску, а також працювати з різними електронними гаджетами.

Таким чином, ми повинні зрозуміти, що для незрячої людини головними спеціалістами є спеціалісти з мобільності та орієнтування у просторі, з навчання необхідним навичкам у побуті та спеціаліст по електронним гаджетам. Всі інші спеціалісти повинні добре розуміти зміст програми цих спеціалістів і працювати допомагаючи їм. Я особисто гостро це відчув, коли побував не декількох заняттях по мобільності та орієнтації у просторі з незрячими людьми.

Чому я так детально зупинився на цьому пункті? Тому що я декілька разів зустрічав в літературі зауваження про те, зрячі спеціалісти підсвідомо намагаються навчати незрячих людей як глядачів навколишнього світу, я не як слухачів, розвиваючи у них, наприклад, ехолокацію. Це стосується особливо батьків, після народження незрячої дитини. Зі свого боку я чітко уявляю, що моє головне завдання це максимально розвивати у незрячої людини пропріоцептивні відчуття стоп, власного тіла, координації, вестибулярного апарату для безпечного пересування у просторі за допомогою танцювальних елементів та спеціальних вправ з метою зниження навантаження на слуховий апарат незрячої людини.

2. Безумовно це спеціальна література, яка розкриває психолого-педагогічні особливості праці з незрячою людиною. Тому що незряча людина повинна вам довіряти на підставі слуху та тактильних відчуттів, інакше якість занять буде мало ефективною. Але ми також повинні розуміти, що ми не 100 доларів щоб всім подобатися, що є таке поняття як психологічна сумісність. Тому не треба влаштовувати якусь трагедію, якщо спеціалісту не вдається налагодити потрібний контакт з незрячою людиною. У мене теж не завжди буває повноцінний контакт, бо не всім подобаються танці, а хтось з незрячих людей просто вважає, що танці їм в житті не потрібні.

3. Думаю, що було би цікаво та корисно, якщо був створений якійсь сайт або джерело, де спеціалісти по мобільності, вчителя по фізичному вихованню та ритміки могли ділитися своїм практичним досвідом навчання незрячих людей рухової активності.

4. Дуже важливу роль для розвитку незрячої людини грають батьки. На мою думку для них з самого початку народження незрячої дитини повинні працювати курси їх навчання як тифлопедагогів зі спрощеною програмою. Ці заняття би сприяли зняттю психологічного стресу, які отримають батьки коли дізнаються, що в них народилася незряча дитина та значно допомогли спеціалістам безпосередньо у школі, коли незряча дитина туди прийде навчатися.

5. Не хочу щоб у читачів склалося враження, що я дуже спрощено ставлюся до інших спеціалістів які працюють з незрячими людьми. Безумовно, якщо у незрячої дитини зненацька помічають якійсь здібності, наприклад музикальні, то всім буде зрозуміло, що вчитель музики в житті цієї дитини буде займати особливе місце.

Може я щось пропустив, то прошу читачів висловити свою думку написав мені. Маю надію, що я зможу писати о своєї практиці з незрячими людьми значно частіше.

Першій досвід танцювальної терапії з незрячими військовими (Blind soldiers).

Залишити відповідь

Перш за все, я хочу ще раз щиро подякувати всім читачам мого сайту, які зацікавлені моїм досвідом практики з незрячими людьми. А чим більш я спілкуюсь з пораненими військовими, які повністю, або частково втратили зір, я все більш відчуваю особливості праці з цією категорією осіб.

Але до справи. На жаль, я не можу зараз похизуватися великим досвідом танцювальної терапії з незрячими військовими, тому що всі вони не є мешканцями Києва і як тільки їх виписували зі шпиталю, вони одразу їхали до дому для подальшої реабілітації. Лише один хлопець залишився на деякий час у знайомих і мені вдалося з ним провести два заняття. Але цих двох занять мені вистачило, щоб зробити деякі висновки.

1. Всі незрячі військові мають гарний фізичний стан, їм подобається займатися різними фізичними вправами та активно рухатися.

2. Але, на жаль, дуже рідко втрачається або погіршується  тільки зір. Не важко зрозуміти, що пошкодження очей і всього обличчя відбувається внаслідок вибуху снаряду і солдат отримує контузію різного ступеню та пошкодження барабанної перетинки. З одним пораненим військовим я був змушений спілкуватися виключно гучно і притуляючись майже до самого його вуха. І одразу стає зрозумілим, що в даний момент для цього незрячого солдата щодо ехолокації та її розвитку не може бути речі, до тих пір, поки не відновиться у нього слух. Зараз я розмірковую над тим, якщо цей солдат захоче танцювати, то як партнерка буде йому підказувати ритм, наприклад віденського вальсу. Йому 24 роки, він має збережений інтелект і дуже гарне почуття гумору. У іншого солдата пошкодження середнього вуха, що на мою думку впливає на стан його вестибулярного апарату. Тому що він розказав, що коли йому потрібно встати з ліжка і він встає, то потрібно десь 3-5 секунд, щоб його вестибулярний апарат звик до вертикального положення тіла і потім він може рухатися в потрібному напрямку.

3. Як всі військові вони звикли отримувати читки та зрозумілі команди. Тому будь які поради, вони сприймають виключно, як і більшість незрячих через запитання – навіщо це нам потрібно, як я зможу це використати у своєму повсякденному житті?

4. Перші мої спілкування з військовими які втратили зір або мають значне погіршення зору попадають в першу фазу сприйняття поранення – фазу заперечення. Що втрата зору це тимчасово, буде операція і все буде гаразд. Також на продовження цієї фази впливають і моральна підтримка родичів пораненого солдата, які також вірять що все буде добре.

5. Позавчора, коли я на прохання психолога шпиталю спілкувався з двома пораненими солдатами, був присутній ще один психолог, якій спостерігав за моєю бесідою та її змістом. Він був тільки призначений як куратор офтальмологічного відділення, але не мав досвіду спілкування з незрячими людьми. І після закінчення моєї бесіди ми окремо поспілкувалися, де він поділився своїми враженнями. Він зазначив, що я, незважаючи на те, що у поранених солдат залишилось трохи зору, у доброзичливої формі розповідав найгірший варіант розвитку подій розповідаючи про світ незрячих людей. І поранений солдат, і його родичі розуміли, що десь на 90 відсотків він збереже зір в декілька відсотків, але я нагадав, що важко спрогнозувати що буде далі та які будуть наслідки цього поранення, тому що може розвиватися і атрофія зорового нерву, а також на протязі життя може виникнути і цукровий діабет.

Таким чином, незважаючи на те, що на даний момент поранений солдат має залишковий зір, він та його родичі мають поняття о житті незрячих людей і конкретний план дій, якщо зір з якоюсь причини буде втрачений. І це з психологічної точки зору добре.

А тепер щодо моїх двох занять з незрячим військовим. Одразу хочу зазначити, що значна частина чоловіків не дуже полюбляють танці, а служба в армії значно збільшує цей відсоток. Окрім того, практика показала, що реально відчути користь від танців можуть тільки незрячі люди, які втратили зір як мінімум 10-15 років тому і активні у повсякденному житті, практично кожен день виходячи на вулицю по своїх справах.

Отже хлопцю 26 років. Він має активну життєву позицію, за два місяці, що ми не бачилися, з ним провели 7 занять по орієнтуванню у просторі, та він ще встиг в Одесі вставити одне штучне око, юрист за освітою. У нього не було контузії, тому він досить легко опановував віденській вальс. Він займався раніше бойовими мистецтвами, що сприяло його гарної координації під час руху і починалося запаморочення тільки через 30-35 секунд на відміну від стандартного 15-20 секунд. Ми робили невеличкі перерви, де розглядали корисні вправи для нього як незрячого, які я раніше радив незрячим у попередніх статтях на своєму сайті. Він полюбляє багато спілкуватися і різні компанії, тому ми вивчили соціальний танок більш відомий як «бельгійка», щоб він відчував себе більш впевнено, находячись у подорожі, наприклад у Польщі.

https://www.youtube.com/watch?v=pc_Tif0vJ6A&t=84s

На кінець другого заняття він був здатен танцювати віденський вальс у стандартному темпі секунд 40-50 і це для нього було дуже добре. Він вирішив, що поки цих двох занять досить, а я не наполягав, тому що розумів, що він поки не здатен самостійно рухатися у просторі, пересувається тільки з супроводжуючим, тому не може усвідомити користь від наших занять. Залишається мені сподіватися, що десь через 10-15 років він згадає наші заняття і мені було дуже приємно усвідомлювати, що він дуже мотивований у прагненні бути самостійним і не залежати від супроводжуючих. Окрім того, я думаю, що його стриманість пов’язана з тим, що він ще не одружений. Як тільки виникає наближення весілля, то одразу активність чоловіків значно підвищується.

На останок зазначу, що позавчора один поранений солдат з невеликим залишковим зором виявився мешканцем Києва і зацікавився можливістю потанцювати з дружиною, як тільки з’явиться така можливість. Мені дуже цікаво буде попрацювати з тією парою, тому що поранений солдат має невеличку контузію і дуже важливо як він буде сприймати звук. Це буде для мене новий досвід, якім я з задоволенням з вами поділюся.

Перші зустрічі з незрячими військовими (Blind soldiers)

Залишити відповідь

Як я і обіцяв в останній статті, що буду писати виключно українською мовою, тому що це моя принципова позиція і я хочу, щоби усі знали, що Україна це не Росія, Київ це столиця України і він ніколи не буде окупований російськими загарбниками. Російські окупанти в ярості від того, що мають дуже великі втрати на фронті як серед  особового складу, так і військової техніки, продовжують геноцид українського народу постійно обстрілюючи житлові квартали українських міст. 9 липня 2022 року, під час чергового обстрілу російськими окупантами міста Кривій Ріг була важко поранена 20-річна дівчина, багатократна переможниця міжнародних змагань зі спортивних танців, коли займалася на спортивному майданчику біля дому. На превеликій жаль, лікарі не змогли врятувати її життя.

А зараз ближче до справи. Завдяки збереженим контактам з психологами центрального військового шпиталю, які іноді запрошували мене щодо поліпшення психологічного стану поранених бійців, я дізнався 31 травня, що у шпиталі є троє військовослужбовців які не бачать взагалі та є сенс мені з ними поспілкуватися. Я добре розумів, що:

По-перше, з моменту отримання бойової травми пройшло не більше місяця і хлопці перебувають у міцному стресі, тому що принципово змінюється твоє життя і ти ніколи не побачиш навколишній світ.

По-друге, вони та їх родичі майже ніколи не стикалися з життям незрячих людей і до зустрічі зі мною їм ніхто про це не говорив.

По  трете, вони ще зберігали глибоко у своїй душі маленьку надію, що станеться якесь диво і вони зможуть хоч трошечки все ж таки бачити.

І ось першого червня сталася наша зустріч. Я одразу домовився з психологом, якій відповідає за офтальмологічне відділення, що ми будемо проводити бесіди тільки окремо, тому що так краще відчути психологічний стан кожного незрячого військовослужбовця та його родичів і своєчасно змінювати зміст інформації в залежності від психологічного стану хворого. Окрім того, ми також одразу домовилися, що наше спілкування не може бути більше ніж пів години, тому що незряча людина сприймає нову інформацію по іншому, ніж зряча людина і витрачає на її переробку більш енергії.

Також я добре розумів, що маю три обмеження.

1. Це не можна у шпиталі та без їх згоди фотографувати.

2. Не можна взагалі підіймати цю тему, коли тільки починаєш спілкування. Тому що це дає привід незрячому хворому подумати, що ти прийшов до нього не з щирою допомогою, а зробити собі якійсь піар та рекламу.

3. Це не можна пропонувати якійсь рухи та вправи, тому що не закінчилася медична реабілітація, продовжується регулярне лікування поранень очей очними краплями і без консультації з лікуючим лікарем можна нашкодити хворому.

Щоб спілкування наше було легким я завжди на початку бесіди казав про своє військове звання та посаду, з якої я звільнявся з лав збройних сил України і поранені військовослужбовці сприймали мою інформацію дуже уважно. Але тут виникає делікатне питання – наскільки своєчасно повинна бути ця бесіда та її зміст? З точки зору сучасних вимог до послідовності реабілітації, то з початку проводиться медична реабілітація, а потім всі інші види реабілітації. І я повністю згоден. Але у випадку коли є пошкодження тільки обличчя і людина стає незрячою, що суттєво впливає на психічний стан людини, то тут можуть бути виключення.

Я вважаю, що дуже багато залежить від уважності психолога шпиталю, котрий курирує офтальмологічне відділення та лікуючого лікаря щодо відчуття психологічного стану хворого і своєчасного запрошення психолога, якій спеціалізується на проблемах незрячих людей. Вже пройшло майже півтора місяця з першій зустрічі і я поцікавився у незрячих військовослужбовців та їх родичів наскільки своєчасно була наша зустріч. Всі вони відповіли, що перша бесіда була дуже своєчасна і доречна. З початку вони були зайняті лікувальними процедурами та не було часу задуматися як жити далі. Потім вільного часу ставало все більше і почали виникати різні питання пов’язані з життям незрячої людини. Один незрячий військовослужбовець зізнався, що у нього були дві непростих доби, як жити далі, але на його щастя сталася наша зустріч і перш за все зміст інформації, яку він почув.

На мою думку зміст першої бесіди з незрячим військовослужбовцем повинен включати такі тези:

1. У світі живе багато незрячих людей, які втратили зір не тільки на війні. Це різні захворювання очей, атрофія зорового нерву, наслідки цукрового діабету, та автомобільні аварії. І більш детально зупинитися в яких професіях незрячі люди реалізують себе як особистості.

2. Як гаджети та програмне забезпечення допомагають незрячим людям спілкуватися між собою в соціальних мережах, використовувати інтернет для різних власних потреб.

3. Як незрячі люди використовують білу тростину для пересування у просторі та її головні функції.

4. Як незрячі люди використовують умовний годинник при харчуванні.

5. Базові принципи супроводу незрячих людей.

Вважаю, що інформація була надана своєчасно, тому що через пару днів хлопці зателефонували мені та попросили встановити їм на телефони програмне забезпечення. Я прийшов до них з незрячим спеціалістом по гаджетам, він поставив програмне забезпечення та додатково розповів про життя незрячої людини. Після цього, біло значно помітно як покращився настрій у хлопців. А коли через пару днів я прийшов до них з спеціалістом по орієнтуванню у просторі та мобільності, якій розповів про види білих тростин та як користуються незрячі люди, то настрій у хлопців став дуже позитивний. Крім того, недавно я провів з незрячим військовослужбовцем, якого вже виписали із шпиталю перше заняття по танцювально-рухової терапії. Але про це у наступній статті.

Війна в Україні та незрячі люди.

Залишити відповідь

Завтра вже буде місяць, як Росія без жодних підстав розв’язала проти України війну, метою якої є знищення українського народу як нації. Протягом місяця триває геноцид українського народу, в ході якого Росія показала, що її солдати діють як німецькі фашисти у другій світовій війні лише у більш збоченій формі. Я зараз перебуваю у Києві, столиці України, на житлові квартали якого регулярно прилітають бомби та ракети російських окупантів. Внаслідок цих ракетних обстрілів руйнуються житлові будинки, гинуть мирні жителі, люди похилого віку, жінки та діти.

Я, як і багато киян, знаходжуся, ніби мішень у тирі, що працює. Потрапить чи не потрапить сьогодні російська ракета чи снаряд у мій дім, чи пощастить мені, і я залишусь жити після цього влучення чи я помру, відомо лише Богу. Але вже всім українцям добре відомо одне, що Путіну та громадянам Росії абсолютно байдуже, скільки громадян України загине від російських снарядів та куль. Тому перед Україною стоїть дуже просте завдання. Або Росія знищить український народ як націю на очах усього світу, або буде знищено військову каральну машину Росії, яка загрожує ядерною війною усьому світу.

 

З надією ми дивимося на допомогу, яку надає нам весь демократичний світ, який починає усвідомлювати реальну загрозу ядерної війни з боку Росії. Незрячі люди на території України рятуються від російських карників як можуть. Хтось із незрячих людей їде в села, що знаходяться на великій відстані від доріг стратегічного значення і якими проходять колони танків та іншої бронетехніки російських окупантів. Багатьох незрячих дорослих та дітей вивозять організовано як на західну територію України, так і до прикордонних країн. Я дуже вдячний нашим польським братам, які надали просто фантастичну допомогу у евакуації незрячих дітей. Особливо це стосується незрячих дітей із Харкова, житлові квартали якого російські окупанти почали бомбити буквально на другий день війни. Внаслідок влучення російських бомб поруч зі школою, де навчалися незрячі діти, будівлю школи було суттєво пошкоджено, а директора школи поранено.

Дуже багато емоцій переповнюють мене, але хочу зупинитися на наступних моментах.

По-перше, я раніше писав статті російською мовою, але після віроломного нападу Росії на Україну абсолютно все населення України ненавидить Росію та російських громадян, які сіють смерть і руйнування, я писатиму тільки українською мовою і все раніше написані статті переведу українською мовою. Значна частина громадян України, в тому числі я, які раніше переважно розмовляли російською мовою проживаючи в Україні, прийняли рішення принципово переходити на спілкування українською мовою, оскільки спілкування російською викликає у нас внутрішній дискомфорт.

По-друге, цієї зими і в передвоєнний час, через низьку кількість занять з незрячими людьми з різних причин, я почав займатися реабілітацією методом танцювальна-рухової терапії з учасниками бойових дій на Донбасі. Виник цікавий проект профілактики посттравматичного синдрому, особливо з тими людьми, які втратили під час бойових дій стопу та на даний момент у них протез. З урахуванням запеклих боїв проти російських окупантів, учасників бойових дій, які потребують різних видів реабілітації, стає дедалі більше.

Тому після закінчення бойових дій на території України, а я впевнений, що ми переможемо, переді мною стоятиме важке завдання. Я маю вибрати, якщо залишуся живим, головний напрямок своєї діяльності: або продовжити роботу з незрячими людьми, або зосередитися на реабілітації учасників бойових дій, які постраждали в російсько-українській війні. У мене вже є інформація, що є кілька солдатів та офіцерів, які втратили зір під час ведення бойових дій з російськими окупантами.

 

По-третє, хочу застерегти всіх іноземних читачів мого сайту, щоб ви були дуже уважні при спілкуванні з громадянами Росії, які останнім часом, як таргани почали розбігатися в інші країни, після накладання фінансових санкцій світовою спільнотою на Росію, після її повномасштабного вторгнення на територію України.

Понад 20 років біля Росії йде масова пропаганда переваги російської нації над націями інших країнах. Путін навіть придумав обґрунтування, нібито росіяни мають унікальний генетичний код, що робить їхню націю вищою за інші нації. Тому дуже часто в готелях та на курортах іноземних держав, що обслуговує персонал цих готелів, а також туристи з інших країн, стикаються з безпардонною хамською та нахабною поведінкою російських громадян.

Ця поведінка російських громадян ґрунтується на таких акцентах:

1. Росія має ядерну зброю і якщо комусь не подобається Росія, то Путін може розв’язати ядерну війну.

2. Володіння російською нацією унікального генетичного коду.

3. Тільки завдяки російській нації було переможено німецький фашизм у Другій світовій війні.

4. Усі країни Європи Росія посадила, як наркомана, на нафтову та газову голку, і може робити будь-які аморальні дії щодо будь-яких країн, зокрема війну з Україною, оскільки Росія абсолютно впевнена у своїй безкарності за свої страшні злочини.

5. Росія повністю впевнена у тому, що будь-яку проблему можна вирішити за допомогою грошей.

Що робить російських громадян особливо небезпечними? Це рабська психологія та заздрість, яка перемішана з ненавистю до країн Заходу, мешканці яких живуть краще за російських громадян.

Ця дуже глибока ментальна рана, яку відкриває Путін щороку, проводячи свій парад перемоги 9 травня. Ця ментальна рана полягає в тому, що цього дня виникає загальноросійське питання – чому жителі країни, яка перемогла фашизм, живуть значно гірше, ніж жителі Німеччини, яка програла країну. Ці імперські амбіції, перевага своєї нації та заздрість із ненавистю живуть у кожному російському громадянині. Вони приховані, поки вони не володіють владою. Коли вони отримують владу, то росіяни втрачають людську подобу, вони просто тварюки.

За місяць війни в Україні ми переконалися в цьому, отримуючи матеріали про ті жахіття та злочини, які творять російські карателі на окупованих територіях України стосовно місцевого цивільного населення. Все йде до того, що буде і Гаазький трибунал, і другий Нюрнберзький процес, але вже над Росією. Вже країни НАТО та весь демократичний світ зрозуміли, що зараз головне завдання – це демілітаризувати Росію та позбавити її ядерної зброї, і тоді на Землі значна частина збройних конфліктів припиниться.

Слава Україні!

 

Степ аеробіка у житті незрячих людей.

Залишити відповідь

Я вже писав про користь віденського вальсу для незрячих людей. Сьогодні ми поговоримо про користь навчання незрячих людей степу аеробіки. Коли я почав працювати з незрячими людьми, особливо з дітьми, я почав постійно думати про те, як прості танцювальні рухи назвати універсальними термінами, щоб вони були зрозумілі кожній незрячій людині. І навчивши кожну незрячу людину окремо цим рухам, можна проводити з ними і групові заняття, тому що кожен знатиме про які рухи йдеться, і можна пробувати робити танцювальні рухи в парах. Адже всі добре знають, що танці у парах значно покращують навички комунікації та соціалізації незрячих людей у суспільстві. Крім того, діти добре реагують, коли під час уроку фізкультури розминка проводиться комплексом танцювальних рухів. У цьому ми можемо переконатися, переглянувши кілька відеороликів в інтернеті з Китаю.

https://www.youtube.com/watch?v=031K1K8tl1g

У мене є давня мрія – це побувати в Польщі та відвідати поряд із містом Познань найбільший парк у Європі для орієнтації у просторі незрячих людей, що знаходиться в Овінськах. І щоб не виглядати безглуздо у Польщі, я почав знайомитися з польською мовою та переглядати різні відео ролики в інтернеті, у тому числі й вправи, які використовуються у фітнесі. Коли я побачив ролик в інтернеті про приставні кроки, то зрозумів, що знайшов дуже важливу інформацію, яку необхідно використовувати при роботі з незрячими людьми для покращення їхньої мобільності та безпеки при пересуванні в просторі. Більше того, всі вправи вже мали назву англійською мовою і під час демонстрації на відео кожна вправа супроводжувалася відповідною назвою.

https://www.youtube.com/watch?v=Df3nSB1p9Eo

Взявши за основу вправи, які запропонували ці чудові молоді люди, інші відео-ролики в інтернеті, а також журнали, наприклад,

https://www.livestrong.com/article/315029-basic-aerobic-dance-steps/

я склав список вправ степ аеробіки без степ платформи для незрячих людей, які допомогли не тільки тримати себе в хорошій спортивній формі, але й значно покращили їхню мобільність та орієнтування у просторі. Головною моєю умовою було знайти вправи степ аеробіки без степ платформи, оскільки використання степ платформи могло призвести до отримання травм для незрячих людей.

Перш ніж розпочати описувати ці вправи, хочу зробити важливе зауваження. На відео ролику у молоді при виконанні вправ головна мета полягає в максимальному спалюванні калорій. Тому вони роблять великі кроки і дуже затиснуті в кульшових суглобах.

Головна мета при виконанні цих вправ з незрячими людьми полягає в поліпшенні контролю балансу на одній нозі, більш чіткого розуміння напрямків руху, використання цих рухів як танцювальних на вечірках з друзями під швидку музику. Виконання цих вправ передбачає максимальне пом’якшення в кульшових суглобах і відчуття пружини в колінах. Починаємо робити вправи праворуч.

Step touch

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо невеликий крок праворуч. Довжина кроку повинна бути приблизно від відстані між лопатками до відстані між плечами. На рахунок два підносимо ліву ногу до правої ноги і легко торкаємося носком лівої ноги підлоги без перенесення ваги на ліву ногу. На рахунок три робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок чотири підносимо праву ногу до лівої ноги і легко торкаємося носком правої ноги підлоги без перенесення ваги на праву ногу.

Double step touch

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо невеликий крок праворуч. На рахунок два приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок три робимо невеликий крок праворуч. На рахунок чотири підносимо ліву ногу до правої ноги і легко торкаємося носком лівої ноги підлоги без перенесення ваги на ліву ногу. На рахунок п’ять робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок шість приставляємо праву ногу до лівої ноги із перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок сім робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок вісім підносимо праву ногу до лівої ноги і легко торкаємося носком правої ноги підлоги без перенесення ваги на праву ногу.

Side to side

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо невеликий крок праворуч. При цьому коліно правої ноги м’яке та злегка зігнуте. Немов ви хочете трохи сісти на 5-10 сантиметрів вниз. Великий палець лівої ноги залишається на місці та не відривається від підлоги. На рахунок два коліно правої ноги випрямляється, і ми відчуваємо повну вагу тіла на правій нозі. На рахунок три робимо невеликий крок ліворуч. При цьому коліно лівої ноги м’яке та злегка зігнуте. Немов ви хочете трохи сісти на 5-10 сантиметрів вниз. Великий палець правої ноги залишається на місці та не відривається від підлоги. На рахунок чотири коліно лівої ноги випрямляється, і ми відчуваємо повну вагу тіла на лівій нозі. Хочу звернути увагу, що при виконанні цієї вправи вже на початку ми починаємо з сильного пом’якшення тазостегнового суглоба на опорній нозі.

Double side to side

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо невеликий крок праворуч. На рахунок два приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок три робимо невеликий крок праворуч. При цьому коліно правої ноги м’яке та злегка зігнуте. Немов ви хочете трохи сісти на 5-10 сантиметрів вниз. Великий палець лівої ноги залишається на місці та не відривається від підлоги. На рахунок чотири коліно правої ноги випрямляється, і ми відчуваємо повну вагу тіла на правій нозі. На рахунок п’ять робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок шість приставляємо праву ногу до лівої ноги із перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок сім робимо невеликий крок ліворуч. При цьому коліно лівої ноги м’яке та злегка зігнуте. Немов ви хочете трохи сісти на 5-10 сантиметрів вниз. Великий палець правої ноги залишається на місці та не відривається від підлоги. На рахунок вісім коліно лівої ноги випрямляється, і ми відчуваємо повну вагу тіла на лівій нозі.

Leg curl

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо невеликий крок праворуч. При цьому коліно правої ноги м’яке та злегка зігнуте. Немов ви хочете трохи сісти на 5-10 сантиметрів вниз. Великий палець лівої ноги залишається на місці та не відривається від підлоги. На рахунок два коліно правої ноги випрямляється, а стопа лівої ноги відривається від підлоги, і ми намагаємося п’ятою лівої стопи торкнутися сідниці. На рахунок три робимо невеликий крок ліворуч. При цьому коліно лівої ноги м’яке та злегка зігнуте. Немов ви хочете трохи сісти на 5-10 сантиметрів вниз. Великий палець правої ноги залишається на місці та не відривається від підлоги. На рахунок чотири коліно лівої ноги випрямляється, а стопа правої ноги відривається від підлоги, і ми намагаємося п’ятою правої стопи торкнутися сідниці. Ця вправа дуже добре тренує мозок незрячої людини, особливо дитини, оскільки змушує мозок працювати у багатозадачному режимі, коли одночасно випрямляється коліно однієї ноги та згинається коліно іншої ноги.

Double leg curl

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо невеликий крок праворуч. На рахунок два приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок три робимо невеликий крок праворуч. При цьому коліно правої ноги м’яке та злегка зігнуте. Немов ви хочете трохи сісти на 5-10 сантиметрів вниз. Великий палець лівої ноги залишається на місці та не відривається від підлоги. На рахунок чотири коліно правої ноги випрямляється, а стопа лівої ноги відривається від підлоги, і ми намагаємося п’ятою лівої стопи торкнутися сідниці. На рахунок п’ять робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок шість приставляємо праву ногу до лівої ноги із перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок сім робимо невеликий крок ліворуч. При цьому коліно лівої ноги м’яке та злегка зігнуте.Немов ви хочете трохи сісти на 5-10 сантиметрів вниз. Великий палець правої ноги залишається на місці та не відривається від підлоги. На рахунок вісім коліно лівої ноги випрямляється, а стопа правої ноги відривається від підлоги, і ми намагаємося п’ятою правої стопи торкнутися сідниці.

 

Knee lift or knee-up

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо невеликий крок праворуч. На рахунок два піднімаємо ліве коліно на рівень стегна. На рахунок три робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок чотири піднімаємо праве коліно на рівень стегна.

Double knee-up

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо невеликий крок праворуч. На рахунок два приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок три робимо невеликий крок праворуч. На рахунок чотири піднімаємо ліве коліно на рівень стегна. На рахунок п’ять робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок шість приставляємо праву ногу до лівої ноги із перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок сім робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок вісім піднімаємо праве коліно на рівень стегна.

Low kick

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок разів робимо невеликий крок управо з перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок два лівою ногою робимо невеликий удар по повітрю, наче б’ємо по м’ячу. На рахунок три робимо невеликий крок ліворуч із перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок чотири робимо невеликий удар у повітрі.

Double low kick

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок разів робимо невеликий крок управо з перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок два приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок три робимо невеликий крок праворуч. На рахунок чотири лівою ногою робимо невеликий удар по повітрю, наче б’ємо по м’ячу. На рахунок п’ять робимо невеликий крок ліворуч із перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок шість приставляємо праву ногу до лівої ноги із перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок сім робимо невеликий крок ліворуч. На рахунок вісім робимо невеликий удар повітрям.

A-step

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. Уявляємо, що у нас під ногами лежить літера «А» і ми стоїмо на вершині цієї літери. На рахунок разів робимо крок діагонально вправо назад, ніби хочемо наступити в праву основу літери. На рахунок два робимо великий крок вліво, ніби хочемо наступити в ліву основу літери. На рахунок три робимо крок діагонально праворуч, повертаючись на вершину літери «А». На рахунок чотири приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу.

V-step

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. Уявляємо, що у нас під ногами лежить буква «V» і ми стоїмо на основі цієї букви. На цей раз робимо крок діагонально вправо вперед, ніби хочемо наступити на праву вершину літери. На рахунок два робимо великий крок вліво, ніби хочемо наступити на праву вершину літери. На рахунок три робимо крок діагонально вправо назад, повертаючись до основи літери «V». На рахунок чотири приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу.

X-step

Думаю, що всі здогадалися, що це поєднання вправ А-step і V-step. Причому ви можете починати робити цю вправу з будь-якої літери. Ця вправа дуже добре розвиває просторову уяву і коли незряча людина робить її в швидкому темпі, ця вправа чудово тренує її центральну нервову систему.

Box step

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок разів права стопа переноситься навхрест за ліву стопу з перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок два лівою ногою робимо крок назад із перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок три робимо невеликий крок праворуч. На рахунок чотири робимо лівою ногою крок уперед із перенесенням ваги на ліву ногу.

Mambo

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок разів робимо невеликий крок уперед із перенесенням ваги на праву ногу. При цьому ліва стопа залишається на місці. На рахунок два повертаємось на ліву ногу з повною вагою. На рахунок три робимо правою ногою крок назад. На рахунок чотири повертаємось на ліву ногу з повною вагою.

Звертаю особливу увагу, що Mambo – це латиноамериканський танець, де вся увага зосереджена на вільному русі стегон. Тому при виконанні цієї вправи необхідно зосередитись на тому, щоб при кожному кроці ваші стегна робили обертальний рух по колу у зовнішньому напрямку. Якщо ми робимо крок правою ногою, то й стегно правої ноги обертається праворуч. Якщо крок на ліву ногу, то й стегно лівої ноги обертається у ліву сторону.

Tap front

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо крок правою ногою на місці. На рахунок два виносимо вперед ліву ногу і торкаємося пальцями стопи підлоги без перенесення ваги на ліву ногу. Вага тіла залишається на правій нозі. На рахунок три приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок чотири виносимо вперед праву ногу і торкаємося пальцями стопи підлоги без перенесення ваги на праву ногу.

Tap back

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо крок правою ногою на місці. На рахунок два виносимо назад ліву ногу і торкаємося пальцями стопи підлоги без перенесення ваги на ліву ногу. Вага тіла залишається на правій нозі. На рахунок три приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок чотири виносимо назад праву ногу і торкаємося пальцями стопи підлоги без перенесення ваги на праву ногу.

Tap side

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок вкотре робимо крок правою ногою на місці. На рахунок два виносимо убік ліву ногу і торкаємося пальцями стопи підлоги без перенесення ваги на ліву ногу. Вага тіла залишається на правій нозі. На рахунок три приставляємо ліву ногу до правої ноги з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок чотири виносимо убік праву ногу і торкаємося пальцями стопи підлоги без перенесення ваги праву ногу.

 

Repeater

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок разів ми робимо невеликий крок вправо з перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок два піднімаємо коліно лівої ноги вгору на рівень стегна. На рахунок три опускаємо ліву ногу убік і торкаємось пальцями стопи підлоги. При цьому вага залишається на правій нозі. На рахунок чотири знову піднімаємо коліно лівої ноги нагору на рівень стегна. На рахунок п’ять опускаємо ліву ногу убік і торкаємось пальцями стопи підлоги. На рахунок шість піднімаємо коліно лівої ноги нагору на рівень стегна. На рахунок сім робимо невеликий крок ліворуч із перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок вісім приставляємо праву ногу до лівої ноги із перенесенням ваги на праву ногу. І починаємо робити це ж вправу тільки з лівої ноги в ліву сторону.

Grapevine

Початкове положення стопи разом. Вага тіла знаходиться на лівій нозі. На рахунок разів ми робимо невеликий крок вправо з перенесенням ваги на праву ногу. На рахунок два схрестіть ліву ногу позаду за правою ногою з перенесенням ваги на ліву ногу. На рахунок три зробіть невеликий крок праворуч. На рахунок чотири підносимо праву ногу до лівої ноги і легко торкаємося носком правої ноги підлоги без перенесення ваги на праву ногу. І починаємо робити це ж вправу тільки з лівої ноги в ліву сторону.

Чому така важлива степ аеробіка для незрячих людей?

1. Незрячі люди рухаються в набагато швидшому темпі, ніж вони звикли рухатися у звичайному житті. Цей швидкий темп змушує їх краще зосереджуватись, концентруватися на виконанні вправ і у разі виникнення небезпеки у публічному місці, своєчасно залишити з тим, хто супроводжує це небезпечне місце.

2. Частина цих вправ можна використовувати у соціальних танцях під швидку музику на вечірках і почуватися комфортно у такої компанії.

3. Це дуже хороше тренування щодо покращення мобільності та координації рухів.

4. Частина цих вправ як танцювальних рухів можна використовувати інших танцях.

5. Це дуже хороше тренування серцево-судинної системи організму, що дозволяє підвищити функціональну витривалість організму.

Після регулярних занять степ аеробікою руху незрячих людей стають пластичнішими і природнішими, вони мають більш презентаційний вигляд. Ці вправи можна робити в будь-якому порядку, але все ж таки бажано дотримуватися педагогічного принципу від простого до складного.

Насамкінець хочу звернути вашу увагу, що я нічого не писав про роботу рук під час виконання цих вправ. Якщо ви подивіться в інтернеті відео ролики зі степ аеробікою без степ платформи, то ви звернете увагу на величезну різноманітність рухів рук. Тому я вважаю, що роботу рук необхідно обговорювати з незрячою людиною на початку навчання цим вправам. І в залежності від індивідуальних особливостей незрячої людини та її побажань ми можемо досягти значного ефекту. Крім того, ви можете помітити, що опис деяких вправ не збігається з рухами на відео, тому що я їх спеціально адаптував для незрячих людей, щоб їм було простіше пояснювати вправи. Для продовження тренування роботи півкуль головного мозку слід повторити всі вправи ліворуч.

 

Ще раз про класичну танцювальну терапію та незрячими людьми. Частина 1.

Залишити відповідь

У своїй недавній статті я наводив перелік літератури, який, на мою думку, буде мені корисний для розширення свого кругозору та практичної роботи з незрячими дорослими та дітьми. На першому місці була книга авторів Ерна Гренлюнд (Еrn Gronlund), Оганесян Наталія «Танцювальна терапія. Теорія, методика, практика» і я почав її вивчати.

Незважаючи на те, що ця книга була видана у 2004 році, я вважаю, що ця книга має бути на столі у кожного танцювального терапевта, тому що автори мають багаторічний стаж роботи, хореографічну освіту, а також є практикуючими танцювальними терапевтами з людьми, які мають особливі потреби, і навіть які у психіатричних стаціонарах. У передмові Наталія Оганесян називає Ерну Гренлюнд своїм вчителем і зазначає, що «Ерна Гренлюнд – професор танцювальної педагогіки. Вона керує кафедрою танцювальної терапії у Вищій балетній школі у Стокгольмі (Швеція). Її наукові дослідження здебільшого зосереджені навколо танцювальної терапії з фізично неповноцінними дітьми та дітьми з психічними та психосоматичними порушеннями».

Що ж до самої Наталії Оганесян, то інтернет дає таку про неї інформацію. Наталія Оганесян, кандидат психологічних наук, завідувач кафедри танцювальної терапії Інституту «Іматон», керівник програми додаткової професійної освіти «Танцювальна терапія: теорія та практика», клінічний психолог, танцювальний терапевт (Хельсінський університет та Вища балетна школа м. Стокгольм), танцювальний -Петербурзької міської психіатричної лікарні №6, голова Санкт-Петербурзької асоціації танцювально-рухової терапії, член Європейської асоціації танцювально-рухових терапевтів (EATDT), балерина, хореограф, автор 90 наукових публікацій з танцювальної терапії, у тому числі книги «Танцювальна терапія. Теорія, методика, практика» (разом з Е. Гренлюнд, Швеція).

Чому я наголошую на тому, що автори мають хореографічну освіту? Тому що, на мою думку, вони набагато краще і чіткіше формулюють свої думки і мають більш виражений ефект від своєї роботи. Особисто я дуже добре відчуваю суттєву різницю між танцювальним терапевтом, який має хореографічну освіту та танцювальним терапевтом, який цієї освіти не має, коли читаю книги з танцювальної терапії чи дивлюся відео ролики в інтернеті.

Ця книга справила на мене глибоке враження, насамперед своїм якісним змістом, і я кілька днів намагався усвідомити отриману нову інформацію. Особливо мене вразило те, що я вперше побачив, хоч і невеликий розділ, присвячений танцювальній терапії з незрячими і слабозорими людьми. Деякі ідеї, висловлені авторами у цій книзі, вимагають більш глибокого розгляду та обговорення. Наприклад, різницю між європейською та умовно «слов’янською» ментальністю і як розуміння цієї різниці позначиться на роботі з незрячими людьми.

У вступі автори відзначають таке: «Досі в Росії кількість професійних фахівців в арт-терапії обмежується тільки тими, хто здобув відповідну освіту за кордоном. … Короткострокові семінари та тренінги, зазвичай тривалістю три-сім днів, не дозволяють за цей термін сформувати слухача як професіонала, вони лише знайомлять з однією з цих професій. Іноземні фахівці, запрошені читати певні курси в цій галузі, передають, як правило, загальні знання і, на жаль, через велику різницю в менталітеті, культурі, звичаях наших країн, далеко не завжди можуть зрозуміти історію та менталітет російської людини, яка увібрала в себе біль багатьох поколінь країни. Відсутність знань про цей контекст не дозволяє їм внести необхідні корективи у викладання методів та способів практичної роботи».

У чому виявляється ця різниця? Ерна Гренлюнд на самому початку докладно описує свої спостереження від терапевтичної сесії в Німеччині, на якій молода жінка розповіла про свої переживання щодо любові до своєї бабусі та її втрати. В абсолютній більшості випадків, як у Росії, так і в Україні не прийнято публічно розповідати про свої проблеми групі людей. Якщо ми маємо проблеми, то ми розповідаємо про них своєму близькому другу чи подрузі, але не родичам.

У розмовах з незрячими людьми я часто їх питав, якщо у вас проблема чи депресія, то кому ви про неї розповісте? Незрячі люди відповідали, що вони ніколи не розкажуть про свої проблеми родичам, оскільки вони й так переживають за незрячих людей через їхню інвалідність. Вони розкажуть своєму другові чи подрузі, які можуть зрозуміти їхню проблему з погляду психології незрячої людини. Незрячі люди приходять до танцювального залу виключно для того, щоб отримати позитивні емоції.

У західній літературі багато публікацій, присвячених драма – терапії, але в нашій країні це не працює. Якщо в людини горе чи невдача, то навряд чи матиме бажання танцювати. Це ми яскраво бачимо на прикладі спортсменів, таких як футболісти, баскетболісти чи тенісисти. Якщо вони промахуються з вигідного становища, то вони зазвичай хапаються за голову і внутрішньо стискаються, ніби хочуть залишитись одні зі своєю невдачею. А при вдачі, коли зі скрутного становища вдалося забити, позитивні емоції вириваються назовні, і ми часто можемо бачити, як спортсмени роблять танцювальні рухи.

Я припускаю, що танцювальна драма – терапія буде доречна з тими людьми, які мають проблеми з комунікацією на клінічному рівні. З моєї точки зору, проблеми з комунікацією можуть спостерігатися у дітей у підлітковому віці, коли вони починають усвідомлювати себе як особистості і для них стають більш значущими відносини зі своїми однолітками, ніж з батьками. Це обов’язково стосується незрячих дітей, оскільки вони істотно обмежений коло спілкування.

Я був свідком одного такого випадку. В одному літньому таборі для дітей з особливими потребами в одній віковій групі були діти з різними видами інвалідності. Дві незрячі дівчинки 11 років, грали в караоке і співали пісні. У них була акустична колонка та мікрофон. Я був поруч, їм не заважав і лише контролював їх рухи, бо вони під час пісні мимоволі рухалися і могли отримати травму під час падіння, бо кімната була ще не добре вивчена. У цей час хлопчик, років 12 і, можливо, з порушеннями в розвитку, звернув увагу на дівчаток, підійшов до них і запропонував потоваришувати. Дівчатка пропозицію хлопчика не прийняли та відповіли відмовою. Хлопчик засмутився і сильно розплакався.

Припускаю, що він мав серйозну проблему в комунікації і, можливо, спільні танцювальні рухи могли якось зменшити його проблему. У ході осмислення опису терапевтичної сесії в Німеччині, у мене виникли два питання, на які я поки не побачив відповіді.

Перше питання – як вирішується проблема психологічної несумісності групи під час терапевтичної сесії? Чим більше людей, тим більша ймовірність психологічної несумісності, що може висловитися в тому, що кінестетична емпатія якоїсь людини, яка захотіла висловити співчуття спільним танцем, буде відкинута.

Друге питання – наскільки люди, які приходять до танцювальної зали, готові витрачати свій час та вислуховувати проблеми інших людей?

Думаю, що абсолютна більшість людей, яким подобається танцювальна терапія, приходять на заняття зі своїми планами чи очікуваннями, які вони хочуть реалізувати на цьому занятті. І раптом, замість того, щоб активно рухатися під музику і намагатися розкрити себе через танець, вони повинні сидіти і слухати проблеми якоїсь людини, хоча ці проблеми ця людина могла легко вирішити шляхом індивідуального заняття з танцювальним терапевтом.

Якщо людина усвідомлює свою проблему та поважає потенційних учасників, їх плани та час у період терапевтичного заняття, то вона не виноситиме свою проблему на загальне обговорення. Але якщо в людини проявляється егоїзм, і вона наполягає на загальному обговоренні своєї проблеми, то я припускаю, що вирішення її проблеми потребує комплексного психіатричного лікування.

Я вже писав про те, які якості повинен мати танцювальний терапевт з погляду незрячих людей. І я хочу процитувати думку самих танцювальних терапевтів на цю тему: «Танцювальний терапевт повинен мати дві освіти. Він має професійно володіти танцем і бути професійним психологом чи терапевтом. Так само, як і традиційні лікарі, «вербальні» терапевти не можуть працювати без сертифікації. Щоб отримати статус та утвердитися як практикуючий терапевт, у Швеції танцювальний терапевт повинен мати базову освіту, яка є у реєстрі професій цієї країни, плюс офіційна танцювальна освіта. В даний час танцювальні терапевти у Швеції працюють у клініках та ведуть приватну практику У Швеції існує «Танцювальна-терапевтична Асоціація». Професійне навчання у галузі танцювальної терапії можна отримати у Вищій балетній школі Стокгольма. Навчання професії танцювального терапевта триває три роки та будується на базі вищої освіти. Студенту має бути не менше двадцяти п’яти років на момент початку навчання».

На закінчення цієї частини хочу висловити своє захоплення авторам цієї книги. Моє захоплення авторами, насамперед, у тому, що є продовжувачами головного принципу, у якому зароджувалася класична танцювальна терапія. Це використання хореографічної освіти на лікування хворих на психіатричних стаціонарах. У наступній статті я продовжуватиму розглядати ідеї цих двох чудових авторів.

Віденський вальс у житті незрячих людей.

Залишити відповідь

Коли я тільки розмірковував про те, з якого танцю мені найкраще почати проводити заняття з танцювально-рухової терапії з незрячими людьми, я відразу зробив свій вибір на віденському вальсі. Я міркував як танцюрист і не усвідомлював усієї глибини соціально-психологічного значення віденського вальсу для незрячої людини і спирався на три положення:

По-перше, у віденському вальсі прості рухи та їх досить легко пояснити.

По-друге, віденський вальс широко поширений у нашій країні. Його прийнято танцювати на випускних балах як школярів, так і студентів. Дуже часто танцювальні елементи віденського і фігурного вальсу використовують при постановці весільного танцю.

По-трете, віденський вальс покращує роботу серцево-судинної системи.

Коли я навчався на тренера зі спортивних танців, на одній із лекцій нам навели такий приклад. Після того, як бальні танці почали називати спортивними бальними танцями, провели наступний експеримент. Вчені вирішили виміряти скільки енергії витрачає танцюрист, якщо він протягом двох хвилин танцює віденський вальс і порівняти з бігом. Під час експерименту вчені з’ясували, що танцюрист витрачає стільки енергії, якої було достатньо, щоб пробігти в середньому темпі приблизно 800 метрів.

У процесі моєї шестирічної практики я усвідомив, що віденський вальс у житті незрячих людей має ставитись до категорії «must have».

По-перше, практика показала, що віденський вальс на мій погляд, є найкращою вправою для тренування вестибулярного апарату незрячих людей. Коли я з незрячою людиною вже вивчив основний танцювальний елемент до автоматизму, і ми починали танцювати віденський вальс у стандартному темпі, то в середньому у незрячої людини через 15-20 секунд починала крутитися голова.

На початку проведення занять я дуже дивувався і питав незрячу людину – як у тебе може крутитися голова, якщо ти не бачиш, і перед твоїми очима нічого не миготить? Виявляється, я думав у той час примітивно, і не здогадувався, що робота вестибулярного апарату не залежить від того, чи миготить перед очима щось чи ні. У процесі проведення занять робота вестибулярного апарату у незрячої людини покращувалася, і ми могли без зупинки танцювати 30 секунд, потім 50 секунд і доводили тривалість танцю до двох хвилин.

 

З деякими сліпими дітьми я експериментував, і ми танцювали віденський вальс безперервно до чотирьох хвилин. Після регулярних занять незрячі люди помічали, що вони стали краще відчувати простір і орієнтуватися на вулиці.

По-друге, віденський вальс дозволяє значно покращити рухову активність незрячої людини. Особливо це стосується незрячих дітей початкових класів за збереженого інтелекту. Вони швидше навчаються і в поєднанні зі степом аеробікою, а також деякими танцювальними елементами танцю «полька» досягають дуже хороших результатів.

Батьки незрячих дітей вже через два чи три місяці занять, звертали увагу, що у їхньої дитини покрала координація рухів і підвищилася рухова активність. Ефективність занять підвищується, якщо дитина захоплюється музикою та вчиться грати на якомусь музичному інструменті.

У мене був один цікавий випадок із 15-річною дівчиною. Якось восени батьки привели її до мене на заняття. Дівчині заняття сподобалося і вона захотіла продовжувати займатися. Батьки почали приводити її до мене на заняття, хоча я відчував, що вони не вірять, що ці заняття покращать рухову активність їхньої дитини і буде якийсь ефект. Мені здавалося, що ці батьки приводять свою дитину на заняття з танцювальна-рухової терапії лише тому, що дитині це подобається. Ми провели 10 чи 12 занять і перед Новим роком зробили невелику перерву.

Коли ми зустрілися після нового року, то батьки стали емоційно розповідати, які зміни сталися з їхньою дитиною. Виявилося, що раніше, коли батьки проводили з друзями вечірки, їхня донька поводилася тихо і мало рухалася. Цього разу, коли батьки разом із друзями святкували зустріч нового року, під час танців звернули увагу, що їхня донька не сиділа, а також стала танцювати разом із ними. Мама цієї дівчини сказала, що вона зазнала емоційного позитивного шоку, коли побачила, що її дочка стала танцювати разом з усіма. Причому вона звернула увагу, що дівчина не соромилася, танцювала з усіма майже до ранку, і її рухи були природні та органічні. Я дуже був радий таким позитивним змінам у житті цієї чудової сліпої дівчини.

 

По-третє, незряча людина, коли танцює у парі, покращує свої комунікативні навички. Це має дуже велике значення у його особистому житті. Повертаючись до теми класичної танцювальна-рухової терапії, хочу сказати таке. Скільки б ми не проводили занять з незрячими людьми в групах, скільки б ми не проводили занять, що розкрити незрячу людину як особистість в індивідуальному танці, незряча людина будуватиме своє особисте життя, танцюючи виключно в парі. Я побачив в інтернеті два цікаві відео ролики, де незряча людина бере участь у класичній танцювальна-руховій терапії.

Я про це напишу найближчим часом. Я спочатку думав, що віденський вальс здебільшого поширений на європейському континенті і важко буде сприйнятий незрячими людьми на інших континентах через їхні національні особливості. Але останнім часом я звернув увагу, як спортивні бальні танці активно поширюються по всьому світу. Танцюристи з Китаю, Японії, американського континенту все частіше потрапляють у фінали міжнародних турнірів з бальних танців. Зараз набирає великої популярності у США різновид бальних танців American smooth.

https://www.youtube.com/watch?v=dlexzSPwbDY

Тому у мене виникла стійка переконаність у тому, що віденський вальс буде добре сприйнятий незрячими людьми у будь-якій точці світу. Я думаю, що поєднання віденського вальсу, танцювальних елементів фігурного вальсу та American smooth viennese waltz, дозволить незрячій людині постійно знаходити та вивчати щось нове, розвивати свої пропріоцептивні відчуття та його життя буде більш яскравим та цікавим.

https://www.youtube.com/watch?v=oHgWq5jEN48

Також я хочу відзначити, що віденський вальс ми танцюємо під дуже гарну та мелодійну музику. Це дозволяє нам формувати у незрячої людини, особливо дітей, почуття гармонії, естетику, музичність та почуття ритму.

Таким чином, навчання незрячих людей віденському вальсу, бажано з першого класу початкової школи, дозволить значно покращити їх координацію, орієнтацію у просторі, комунікацію з оточуючими людьми, роботу вестибулярного апарату, підвищити рухову активність, знизити ймовірність отримання травм за межами свого будинку та сприяти швидкої соціалізації у суспільство.