Перш ніж розглядати психологічні особливості незрячих людей, хочу сказати таке. Чим більше я отримую практичного досвіду в роботі з незрячими дорослими та дітьми, тим більше я відчуваю у себе брак теоретичних знань у різних напрямках.
Дуже добре сказали автори Вознесенська Олена та Людмила Мова у своєму навчальному посібнику «Арт-терапія у роботі практичного психолога. Використання арт-технологій в освіті» про танцювальна-рухову терапію. «Танцювальна-руховий напрямок практичної психології – це міждисциплінарна область на перетині психотерапії та танцювального мистецтва. Крім того, її живлять анатомія, фізіологія, психофізіологія, кінезіологія, нейропсихологія, різного роду теорії руху та танцю, музикознавство, а також музичне сприйняття – власне кажучи, практично все, що стосується знань про тіло, рух, танець, музику, психіку, творчий процес та творче вираження».
Тому мене цікавлять різні точки зору на класичну танцювальна-рухову терапію, тілесно-орієнтовану терапію, бодинаміку, психомоторику, психосоматику, а також теоретичні знання з тифлопедагогіки та психічної корекції. На мій погляд, фахівець з танцювальна-рухової терапії повинен як японський самурай постійно вчитися і тренуватися все своє життя. Як тільки ти перестав це робити, це означає, що ти помер.
Я хочу прочитати протягом найближчих півроку, а може бути й більше, кількох книг з метою використовувати отримані знання для розширення свого кругозору та практичної роботи з незрячими дорослими та дітьми.
1. Ерна Гренлюнд (Еrnа Gronlund), Оганесян Наталія «Танцювальна терапія. Теорія, методика, практика».
2. Російське видання Ходоров Джоан (Joan Chodorow) «Танцювальна терапія та глибинна психологія. Рухаюча уява» (Dance therapy& Depth psychology. The moving imagination).
3. Тимошенко Г.В., Леоненко О.О. «Робота з тілом у психотерапії».
4. Марк Сандомирський «Психосоматика та тілесна психотерапія».
5. Березкіна-Орлова В.Б «Тілесна психотерапія. Бодинаміка».
6. Дудьєв В.П. “Психомоторика дітей з обмеженими можливостями здоров’я”.
7. Олександр Лоуен (Alexander Lowen) «Фізична динаміка структури характеру» (Phisical dynamics of character structure).
А зараз я хочу розглянути найбільш суттєві психологічні особливості життя незрячих людей, які необхідно враховувати будь-якому фахівцю під час роботи з ними.
Для мене дитина, яка не бачить з моменту народження, асоціюється з дитиною, яка потрапляє до бібліотеки з невеликою кількістю книг. Ці книги є батьків і близьких родичів, які утворюють все коло соціального спілкування незрячої дитини. З часом це коло потроху розширюється, дитина йде до школи, там з’являються друзі. Але їх небагато, тому що зазвичай класи у школах-інтернатах невеликі.
Тому часто незрячій дитині не вдається знайти в класі справжню подругу або друга, якщо серед батьків дітей даного класу не виникає дружба. І будь-яку нову людину незряча дитина сприймає по-особливому, як нову книжку. А коли ці зустрічі починають бути регулярними і між вами встановлюються дружні стосунки, це знайомство сприймається дитиною як свято.
Чим більше у такої дитини виникає друзів, знайомих для спілкування, тим багатша мова, ширший кругозір, тим легше пояснювати при проведенні заняття з танцювальна-рухової терапії різні рухи, танцювальні елементи та пов’язані з ними почуття, емоції та асоціації.
При першому знайомстві з незрячою людиною будь-який фахівець повинен мати обов’язкову інформацію:
вік та стать;
результат медичного обстеження та рекомендації лікарів: офтальмолога, ортопеда, хірурга, педіатра, невропатолога;
час, ступінь та характер зорового порушення чи втрати зору; стан здоров’я дитини (перенесені інфекційні та інші захворювання);
вихідний рівень фізичного розвитку та наявність відхилень;
стан опорно-рухового апарату та його порушення; супутні соматичні захворювання; здатність дитини до просторового орієнтування;
стан та можливості збережених аналізаторів;
стан нервової системи (психічні процеси збудження та гальмування, гіперактивність).
Після того, як фахівець познайомиться з базовою інформацією про незрячу людину, він повинен враховувати такі психологічні особливості:
1. Незрячі люди сприймають навколишній світ як слухачі, тоді як звичайні люди сприймають навколишній світ як глядачі чи спостерігачі. Це означає, наприклад, що під час навчання танцювальному руху не працює головний спосіб навчання для пересічних людей – спосіб наочності. Я показую, а ти дивишся і намагаєшся за мною повторити цей рух. Тому потрібно незрячій людині розповісти, як робити цей рух, які м’язи тіла працюють, і в якій послідовності. Причому треба розповідати дуже доступною та зрозумілою незрячій людині мовою.
2. Звідси випливає друга суттєва психологічна особливість життя незрячих людей. Незрячі люди по-особливому ставляться до сприйняття слухової інформації, на відміну звичайних людей. Для ефективного навчання незрячих людей та спілкування з ними необхідно використовувати зрозумілі для них слова, смислове наповнення яких можуть підкріпити тактильними відчуттями. Звичайні люди не замислюються, що прості терміни такі як «танець», «сонце», «небо», «хмари», «синій», «червоний», які можуть підкріпити візуально, для незрячих людей є абстрактними термінами. У моїй практиці стався цікавий випадок, який добре свідчить про важливість цього пункту. Я проводив заняття з невеликою групою незрячих людей у центрі підготовки параолімпійців України, що у Карпатах. І серед них був молодий хлопець 20 років, який мав дуже низький рівень збереженого зору. Незважаючи на поганий зір, він добре грав на гітарі та співав.
Для покращення його координації я намагався йому протягом 10 хвилин пояснити, як робиться танцювальний елемент «зміна» у повільному вальсі, використовуючи стандартну термінологію. Я думав, що якщо хлопець займається музикою і має почуття ритму, то це дозволить мені швидко навчити цього хлопця простому танцювальному руху. Але 10 хвилин нашої спільної роботи пройшли, а результату не було.
Я розумів, щоб отримати результат, потрібно було знайти не стандартне рішення. І я згадав, що цей хлопець дуже захоплювався машинами та був помічником моториста у майстерні з ремонту автомобілів. Тоді я запропонував цьому хлопцеві розглянути танцювальний рух, як рухається ручка перемикання швидкостей у автомобілі з ручною коробкою передач. Сталося диво! Не минуло й двох хвилин, як цей хлопець зі словами «чому ви раніше мені це не сказали», чудово рухався під музику.
3. Групові заняття з незрячими людьми не будуть ефективними, тому що у кожної незрячої людини є свої уподобання в музиці. Якось мені запропонували провести невеликий майстер клас із незрячими людьми та розповісти про танцювальну терапію у Київському міському центрі для незрячих людей. На початку нашої зустрічі я запропонував незрячим людям відчути свої тіла та зробити кілька підготовчих вправ. Також я запитав, яку музику вони хочуть, щоб я включив. Незрячі люди були у кількості восьми осіб та у віці від 24 до 55 років. І кожен із незрячих людей став пропонувати свій варіант музики. Їхні бажання суттєво відрізнялися один від одного. Одні хотіли слухати класичну музику, інші швидку та сучасну, треті спокійну та повільну музику.
І я розумів, що якщо я зараз увімкну будь-яку музику, то одних незрячих людей це влаштує, а в інших викличе роздратування та негативну реакцію. Тому, щоб не виник конфлікт інтересів серед незрячих людей на початку заняття, я мушу сам ухвалити рішення і пояснити їм, чому я таке рішення ухвалив. І я їм сказав таке. Так як це у нас перше заняття і мені треба багато пояснювати та коментувати вправи та танцювальні елементи, то музика має бути, але спокійна, без тексту, щоб зміст пісні не відволікав вас від моїх коментарів. Усі незрячі люди погодилися зі мною, і заняття пройшло без конфліктів. Цими міркуваннями про музику та особливостями її застосування з незрячими людьми я продовжу вже в другій частині.