Архіви позначок: Моше Фельденкрайз

Значення методу Моше Фельденкрайза для незрячих та їхніх батьків. Остання частина.

Залишити відповідь

У цій статті я закінчу розглядати ідеї Моше Фельденкрайза (Moshe Feldenkrais) із другої частини його книги «Дія заради розуміння. Дванадцять практичних уроків і яку користь ми можемо знайти для незрячих людей та їхніх батьків.

Перш ніж розглядати шість уроків, що залишилися, мені б хотілося, щоб у читача не склалася думка, що я є критиком і противником ідей Моше Фельденкрайза. У молодості я 12 років займався бальними танцями і після 20 років перерви більше 17 років продовжую танцювальну практику. Коли я повернувся до бальних танців, то почав шукати найбільш ефективні вправи, які мені допоможуть максимально швидко повернути втрачену спортивну форму. Ця звичка у мене збереглася і при роботі з незрячими дорослими та дітьми, коли я шукаю вправи щодо покращення мобільності та координації роботи м’язових груп, які допоможуть незрячим людям у їхньому повсякденному житті.

Роботу Моше Фельденкрайза, як і роботу професійних танцюристів, можна порівняти з роботою художників або скульпторів. Коли ви починаєте вчитися танцювати, то вчіть базові рухи, намагаєтеся, щоб ваші м’язи ніг та всього тіла працювали у потрібній послідовності під музику у певному ритмі. Чим більше ви танцюєте, тим більше ви починаєте цінувати дрібні деталі, які роблять ваш танець яскравішим і виразнішим. Також працює художник. Спочатку він наносить на картину великі мазки, створюючи загальне тло, а потім за допомогою дрібніших деталей створює шедевр.

Я припускаю, що і Моше Фельденкрайз як фізіолог, працюючи з реабілітації хворих, спочатку використовував базові техніки. Але в процесі практики став набагато глибше відчувати м’язові взаємозв’язки та роботу дрібних м’язів, що власне і призвело його до створення за його словами понад тисячу різних уроків. Думаю, що в сучасному світі роботу Моше Фельденкрайза можна було б порівняти з роботою кінезіолога і він знав і усвідомлював взаємозв’язок роботи м’язів та суглобів, що зараз зветься як анатомічні потяги Томаса Майєрса (Thomas W. Myers). Тому я аналізую вправи Моше Фельденкрайза з точки зору ефективності та корисності для незрячої людини, а також чи є більш ефективні вправи.

Урок 7: посадка голови впливає стан мускулатури. У цьому уроці дуже складно зрозуміти головну мету запропонованих вправ. У вступній частині Моше Фельденкрайз пише, що ми відчуємо, як залежить м’язи всього тіла від роботи м’язів голови і шиї. Чим вільніше рух голови і чим краще вона може повернутися, тим легше стає повернути все тіло настільки, наскільки анатомічно це можливо. І робить висновок, що від цього покращиться градація м’язового зусилля при більш тонких м’язових діях.

Для досягнення мети уроку Моше Фельденкрайз пропонує лягти на живіт, покласти долоні одну на іншу так, щоб можна було покласти лоба і зігнути коліна під прямим кутом. Коліна та кісточки разом. Потім він пропонує нахиляти стопи вправо до підлоги так, щоб стопи ковзали один до одного і потім повернутися у вихідне положення. Необхідно зробити цю вправу двадцять п’ять разів, і звернути увагу, через які частини кісткової структури проходить обертальний рух від ніг до хребців шиї. При цьому він додатково просить учня подивитися, який із ліктів рухається далі під час руху праворуч і як цей лікоть повертається в початкове положення, коли ноги повертаються до середини. Рух ліктя невеликий, але його можна помітити.

Після виконання цієї вправи, Моше Фельденкрайз зробити те саме при нахилі стоп вліво. А потім пропонує урізноманітнити цю вправу, повертаючи голову то вправо, то вліво. Я спробував якомога точніше виконати ці вправи, але я помітив, що у мене лікті не рухаються і м’язи голови та шиї практично не напружуються. Відсутність цих відчуттів я пояснив собі так. Коли ви професійно займаєтеся бальними танцями, то одним із головних завдань є поділ роботи м’язів опорно-рухового апарату та верхньої частини корпусу. При цьому особлива увага звертається на розвиток ротації тіла у двох горизонтальних площинах у районі кульшового суглоба та в районі грудного відділу.

У бальних танцях місце кульшового суглоба називають центром тяжкості, а місце грудного відділу називають центром легкості. У мене склалося враження, що цими вправами Моше Фельденкрайз хотів розвинути ротаційні можливості хребців поперекового відділу. Я впевнений, що після виконання цих вправ абсолютна більшість людей, які не займаються бальними танцями, відчують значні покращення при повороті тіла. Тепер головне питання. Чи незрячі люди робитимуть ці вправи? Думаю, що не будуть, тому що вони займають дуже багато часу і якщо зрячій людині складно визначити лежачи, під яким кутом знаходяться її зігнуті ноги в колінах, то для незрячої людини зробити це просто неможливо.

Чи є ефективніші вправи? Є.

Щоб розвинути ротаційні можливості хребців поперекового відділу у незрячих людей, я пропоную наступну вправу. Початкове положення стати прямо, ноги на ширині плечей, коліна м’які. Також трохи пом’якшити кульшові суглоби, наче ви захотіли сісти на стілець і тільки почали сідати. Ви уявляєте, що ваш хребет, це рівна сталева спиця, на яку насаджено ваше тіло, і ви в невеликому темпі починаєте обертати ваше тіло. У процесі обертання ви поступово збільшуєте амплітуду обертання. При виконанні цієї вправи ви відчуєте, що чим більше ви розслаблюєте м’язи біля вашого хребта, тим амплітуда обертання стає більше. Ви можете ускладнити цю вправу, використовуючи вагу стороннього предмета. Наприклад, це може бути дволітрова пляшка води або медичний м’яч вагою 2 або 3 кілограми.

 

hdr

Якщо ви один, то можете стати спиною до столу, на якому стоїть пляшка води у вихідне положення. Потім обертанням праворуч ви берете цю пляшку і зворотним обертанням ставите її на місце. Це дозволить вам не тільки розвивати ротаційні можливості хребців поперекового відділу, але також зміцнювати м’язи рук та м’язи в районі живота, які відповідають за вашу рівновагу.

hdr

Також цю вправу можна робити у парі. Незрячі люди охоче роблять це вправу, оскільки бачать можливості його застосування у житті. Ця вправа дуже важлива для незрячої людини, тому що ротація кульшового суглоба у незрячих людей дуже слабка через особливості життя незрячих людей. Якщо зряча людина хоче взяти річ, що лежить осторонь нього, він зробить ротацію в тазостегновому суглобі, поверне корпус і дістане рукою потрібну йому річ. Якщо незрячій людині кажуть, що річ, яка його цікавить, знаходиться осторонь від неї, то вона повернеться разом зі стопами і буде руками шукати потрібну річ. Таким чином, ротації в тілі він не матиме.

Корисно буде робити цю вправу в комплексі з вправою щодо розвитку ротації грудного відділу. З цією метою ми можемо використовувати білу тростину у вигляді гімнастичної палиці. Робимо ротацію грудного відділу у двох варіантах. Перший варіант, коли білий тростину під ліктями.

 

dav

Другий варіант, коли біла тростина за лопатками.

dav

Виконуючи цю вправу, незряча людина покращує ротаційні можливості грудного відділу, а також поставу та презентаційний вигляд.

Урок 8: вдосконалення свого образу.

У цьому уроці Моше Фельденкрайз пише наступне: «Ви навчитеся використовувати певну групу м’язів для здійснення особливих рухів у різних положеннях тіла. Суглоби, які ви використовуватимете, стануть більш рухливими і протягом години досягнуть максимального рівня гнучкості». Думаю, що сенс пропонованих вправ буде дуже складно пояснити незрячій людині, оскільки вміння поставити ногу на маківку голови, не матиме практичного застосування і з часом забудеться. Тому робити ці вправи незрячій людині не потрібно. Але що є корисного у цьому уроці для батьків незрячих дітей?

Це зауваження Моше Фельденкрайза про те, що багато вчителів не дають учням часу, необхідного для того, щоб відчути наслідки різних дій, навіть таких абстрактних, як мислення. На мій погляд, це стосується не тільки рухової активності. Часто батьки, як незрячих дітей, і зрячих дітей, з розвитку здібностей дитини на різних галузях, водять їх у різні гуртки і секції. Наприклад, одразу після школи везуть дитину на урок музики чи співу, а потім на урок іноземної мови. І вони роблять це так швидко, що дитина не має часу усвідомити навчальний матеріал, який він щойно вивчав.

Батьки повинні розуміти, що їхня дитина теж потребує особистого часу, і вони обов’язково повинні давати дитині час протягом 15-20 хвилин побути наодинці зі своїми думками після кожного уроку. У моїй практиці був такий випадок, коли я домовився з батьками незрячої дівчинки 13 років позайматися з нею на певний час. Коли я прийшов у призначений час, незряча дівчинка тільки-но перестала займатися з викладачем іноземної мови. І я бачив по ній, що вона потребує такого часу. Я їй запропонував прилягти на диван і ввімкнув повільну музику із простим ритмом та елементами релаксації. Хвилин десять вона лежала на дивані, і ми мовчали. Потім я їй поставив питання про характер музики, що грає, і з її відповіді я зрозумів, що вона готова до уроку.

Хвилин 5 ми ще поговорили про музику, яку вона віддає перевагу залежно від її настрою, і ми розпочали урок, який пройшов дуже ефективно. Незряча дівчинка була мені дуже вдячна за можливість побути наодинці зі своїми думками. Я також згоден з Моше Фельденкрайз про важливість уявного повторення. Ми постійно бачимо на змаганнях із гірськолижного спорту як спортсмени перед спуском подумки проходять трасу. Мені один незрячий дорослий чоловік після регулярних занять з танцювальної терапії сказав, що раніше, коли він чув музику, він танцював у себе в голові. Тепер, коли він чує музику, він відчуває як роботу м’язів опорно-рухового апарату, а й послідовність роботи цих м’язів. В результаті у нього значно покращилося сприйняття навколишнього простору та безпека пересування за межами будинку.

Урок 9: просторові відносини як координації дії.

У цьому уроці Моше Фельденкрайз говорить про те, що свідома увага до просторових відносин між кінцівками, що рухаються, робить рух скоординованим і плавним; якщо систематично приділяти увагу тому, щоб відчути частини тіла, це може позбавити їх зайвої напруги. Відразу можу сказати, та й не тільки я, що незрячі люди не дружать із просторовими співвідношеннями і віддають перевагу тактильним відчуттям. Незряча людина не водитиме носом по колу циферблата, що представляється, тому що знову у нього виникне питання «Навіщо?».

Але сама ідея відчуття гумок, що розтягуються і скорочуються, у формі витягнутих у протилежному напрямку рук вперед і назад хороша. І я в наступній статті напишу про чотири з моєї точки зору ефективні вправи на шийно-комірцеву зону для незрячих людей і не тільки.

Урок10: рух очей організують рух тіла.

Цей урок Моше Фельденкрайз запропонував, оскільки зауважив, що багато людей руху очей не скоординовані достатньо з м’язової діяльністю. У зв’язку з тим, що ми розглядаємо ідеї Моше Фельденкрайза для незрячих людей, ми повинні розуміти, що ці вправи не мають сенсу для незрячих людей. Щоправда він пропонує зробити прості обертальні рухи ліворуч і праворуч із заплющеними очима, а потім, після того як рухи будуть плавними і текучими відкрити їх. І зауважує, що після того, як учні розплющують очі, то їхні рухи стають більш різкими та уривчастими.

Хочу наголосити, що у світі незрячих людей все навпаки. Більшість незрячих людей рухи різкі і уривчасті, і з цих рухів ми можемо визначити, що з людини є якісь проблеми. Якщо людина не бачить із самого народження, то для неї такі поняття як «плавність» чи «плинність» є абстрактними і необхідно пояснювати, розповідати та робити вправи. Наприклад, поліпшення пластичності рук. Цю вправу можна робити з дітьми, починаючи з 5-6 років, коли вже дитина познайомилася з такими поняттями як фарби та пензлик. Безумовно, дитина не розуміє кольору, але тактильно може добре відчути структуру пензлика. І ми пропонуємо незрячій дитині уявити, що її кисті рук це пензлики для малювання, і вона фарбує стіну.

 

Він стає майже на відстані витягнутої руки від стіни, розслаблює пальці, вони дивляться вниз і зап’ястками тильною стороною долоні торкається стіни. І починає плавно вести їх нагору. Досягши певної висоти, незряча дитина змінює напрямок, вже стосується розкритими долонями стіни і починає плавно вести зап’ястя рук униз. Зазвичай у балерин починається рух руки від зап’ястя.

Ми можемо урізноманітнити цю вправу і поставити незрячу дитину в кут кімнати так, щоб вона простягнувши свої руки в сторони, змогла торкнутися зап’ястями стін. І також зробити плавні рухи вгору і вниз. Ці вправи покращать пластичність рук незрячої дитини, і вже у дорослому віці вона почуватиметься комфортніше.

Урок 11: усвідомлення елементів, що знаходяться поза свідомістю, за допомогою засобів, підвладних свідомості. У цьому уроці Моше Фельденкрайз справедливо зауважує, що «кожна людина в тілі має частини, які вона повністю усвідомлює, і частини, з якими вона не цілком знайома. Наприклад, майже кожна людина усвідомлює губи та кінчики пальців краще, ніж потилицю та пахви. Повний і однорідний образ себе, усвідомлення всіх частин тіла – відчуттів, почуттів та думок – це ідеал, який досі важко досягнутий. У цьому уроці пропонується техніка поповнення образу себе за допомогою зіставлення відчуттів у частинах тіла, які людина усвідомлює та тих, які вона не усвідомлює. Цей досвід допоможе усвідомити ті частини тіла, які використовуються у звичайних свідомих діях».

Я вважаю, що запропоновані вправи на уяву незрячим людям не потрібні.

По-перше, вони пов’язані з просторовими уявленнями, які для незрячих людей є пріоритетними.

По-друге, Моше Фельденкрайз, описуючи ці вправи уяву, використовує анатомічні терміни частин тіла людини, що він бачив окремо, коли вивчав фізіологію. Тому, щоб незряча людина спробувала зробити ці вправи, вона має пройти базовий курс анатомії, під час якого тактильно відчути кожну частину тіла, про яку згадує Моше Фельденкрайз.

На мою думку у незрячих людей у ході свого життя, змінюються уявлення про своє тіло та його пропорції. Це з тим, що сприйняття навколишнього світу вони постійно підкріплюють тактильними відчуттями, використовуючи кисті рук. І після певного проміжку часу у них виникають відчуття, що їхні руки довші за ноги, оскільки вони постійно руками тягнуться і щось обмацують.

У зв’язку з цим, відчуття частин тіла опорно-рухового апарату стає значно меншим. На першому груповому занятті з незрячими людьми, коли ми говоримо про нашу презентацію та поставу, я завжди ставлю питання і дивлюся на їхню реакцію. Це питання звучить так: «Як зараз стоять ваші стопи? Шкарпетки стоп спрямовані всередину, шкарпетки стоп розсунуті чи вони стоять рівно?». Після мого питання відбувається пауза протягом 5-10 секунд, перш ніж незрячі люди починають відповідати. Ця пауза свідчить, що незрячі люди мало приділяють увагу розвитку проприоцептивных відчуттів опорно-рухового апарату і особливо стоп.

В результаті виникає висока ймовірність втрати контролю балансу при переміщенні в просторі, що може призвести до падіння та травмування. Після кількох занять щодо поліпшення пропріоцептивних відчуттів опорно-рухового апарату абсолютно всі незрячі люди відзначали, що стали впевненіше пересуватися в просторі, покращилося відчуття простору і необхідність вийти за межі будинку вже не викликає великої тривоги. На мій погляд, катати уявну залізну кульку по тілу також не буде ефективною вправою і для зрячих людей. Ми не можемо використовувати цю уяву у практичній діяльності.

А якщо ми будемо у вертикальному положенні намагатися розтягувати наш хребет, уявляючи, що нас тягнуть за потилицю вгору, то ця вправа може бути ефективною та корисною. По-перше, регулярно роблячи цю вправу, ви можете збільшити своє зростання на один чи два сантиметри, що дуже важливо для людей невисокого зросту.

По-друге, розтягуючи хребет, ви можете звільнити можливі затискачі нервових закінчень у міжхребцевих дисках, які пов’язані з різними органами тіла та покращити роботу цих органів.

По-третє, покращуватиметься ваша постава та презентація.

По-четверте, ця вправа завжди застосовується у бальних танцях. Танцюристи або витягують себе вертикально вгору, або витягують себе по кривій лінії від куприка в ліве плече, коли встають у пару.

 

Урок 12: мислення та дихання.

Моше Фельденкрайз пише наступне: «Багато людей не використовують зростання життєвих сил, яке можна отримати від повного та регулярного дихання відповідно до нервової та фізичної структури людини; багато хто навіть не знає, що це таке. У цьому уроці ми спробуємо опанувати форму дихання, яка легко перетворюється на звичку і збільшує здібності людини в цілому». І далі Моше Фельденкрайз докладно описує роботу дихальної системи людини з погляду фізіології з використанням медичної термінології, що для незрячих людей зрозуміти такий виклад дуже складно, а також запропоновані вправи.

Дуже часто я чую від незрячих людей, щоб їм пояснювали якомога простіше та доступніше. Але тут я мушу уточнити. Незрячі люди мають на увазі, щоб їм пояснювали термінами, зрозумілими для них. І для незрячих людей основний зміст 12 уроку Моше Фельденкрайза можна пояснити одним абзацом цього уроку. Заголовок цього абзацу звучить так – поглинання більшої кількості кисню означає більшу життєвість. І далі в цьому абзаці Моше Фельденкрайз пише, що навіть невелике збільшення дихання покращить процес окиснення та метаболізм.

Таким чином, для незрячої людини зміст дванадцятого уроку має звучати приблизно так. Для покращення обміну речовин вашого організму необхідно збільшити обсяг ваших легенів або ефективність повітря, що вдихається. У науковій літературі це називається життєва ємність легень.

Які вправи для незрячих людей будуть прості та зрозумілі?

1. Надувати повітряні кульки. Якщо ви в пошуковій системі інтернету напишіть «тренування легень», то вам пошукова система відразу запропонує кілька варіантів і там обов’язково будуть поради лікарів з тренування легенів надуванням повітряних кульок.

2. Також для незрячих людей, особливо дітей, буде цікаво видувати повітря через трубочку у воду. Звук у вигляді булькання води викликатиме у них додатковий інтерес, і нагадуватиме швидше гру, ніж виконання вправи. А зусилля, з якими видувається повітря, змінюватимуть гучність і характер звуку, що може викликати у дитини додаткову позитивну реакцію.

3. Заняття в плавальному басейні дозволять не тільки збільшити ємність легень, а й збільшити ефективність повітря, що вдихається.

4. Вправа із затримкою дихання. Ця вправа випробувана мною, і я можу підтвердити її ефективність. Цю вправу можна робити не тільки на підлозі, а й лежачи в ліжку. Ляжте на підлогу, на спину та підтягніть ноги до себе, зігнувши в колінах. Потім не поспішаючи зробіть вдих якомога глибше, щоб ваша грудна клітка збільшилася якнайбільше. Затримайте дихання на 5-10 секунд і коли захочете видихнути, спробуйте ще трохи вдихнути. Зробіть цю вправу 10-12 разів.

Вже після місяця тренувань я відчув, що моя життєва ємність легень збільшилася, оскільки збільшилася моя витривалість. Я помітив на тренуваннях, що під час танцю я втомлююсь значно менше і краще контролюю своє тіло в процесі руху.

Насамкінець я хочу навести наступні слова Моше Фельденкрайза. «Усі ми стикалися із ситуацією, коли доводиться перечитувати фразу, бо ми прочитали її неуважно; хоча, можливо, ми прочитали всі слова і навіть проговорили їх про себе, але нічого не зрозуміли. Що ми робимо під час перечитування? Чи справді так суттєво, що ми спостерігаємо за роботою власного розуму під час читання?». Я постарався прочитати книгу Моше Фельденкрайза з погляду наскільки вона може бути корисною для незрячої людини з метою вдосконалення її функцій, істотно важливих для її життя. Можливо, що я зневажив деякі ідеї. Думаю, що через рік чи два я спробую знову перечитати цю книгу і знайти щось нове та корисне для незрячих людей.

 

Значення методу Моше Фельденкрайза для незрячих та їхніх батьків. Частина 3.

Залишити відповідь

Продовжуємо розглядати ідеї Моше Фельденкрайза (Moshe Feldenkrais) у другій частині його книги Дія заради розуміння. Дванадцять практичних уроків і яку користь ми можемо знайти для незрячих людей та їхніх батьків.

Урок 2: що таке гарна дія?

У цьому уроці Моше Фельденкрайз зазначає, що про ефективність дії можна судити насамперед за простим критерієм: чи досягає вона своєї мети. І одним із критеріїв, за яким можна судити про якість руху, Моше Фельденкрайз визначає здатність людини у будь-який момент зупинити рух і потім його продовжити.

Я повністю згоден з цим визначенням, оскільки яскравим прикладом підтвердження цього твердження може бути лекція танцювального педагога світового рівня Ганса Гальке (Hans Galke) на тему «Якісна латина» (Quality Latin), яку він прочитав у танцювальній столиці Великобританії Блекпул (Blackpool) міжнародному конгресі з танцювального спорту у 2007 році. На цій лекції йому допомагали багаторазові чемпіони світу Брайан Ватсон та Кармен Вінчеллі (Bryan Watson and Carmen).

Ханс Гальке попросив Брайана Ватсона та Кармен протанцювати свою композицію і під час танцю періодично говорив стоп. І щоразу, коли Ганс Гальке говорив стоп, Брайан Ватсон і Кармен зупинялися нерухомо і зберігали баланс і рівновагу.

Тепер дамо відповідь на запитання – яке значення має ця ідея Моше Фельденкрайза для незрячих людей? Відповім однозначно – так, має. Ця ідея дуже ефективна для незрячих людей, коли ми моделюємо простий крок незрячої людини. Я практично завжди на занятті з незрячими людьми прошу їх виконати вправу, моделюючи простий крок, у процесі якого я розповідаю про те, як контролювати свій рух та у разі відчуття небезпеки повернутися на вихідне становище.

Ця вправа підвищує пропріоцептивні відчуття не лише стопи, а й усього тіла незрячої людини, покращує роботу вестибулярного апарату, а також безпеку пересування та зниження травматизму. Крім того, після таких вправ візуально рух незрячої людини стає більш плавним і природним завдяки значному поліпшенню внутрішнього контролю незрячим за роботою м’язів опорно-рухового апарату.

Думаю, що багато фахівців, які пропагують метод Моше Фельденкрайза та зосередили свою увагу лише на заняттях, не звернули увагу на те, що Моше Фельденкрайз порушує і психолого-педагогічні проблеми. Зокрема, у другому уроці він наголошує на такій функції людини, суттєвій для її життя, як здатність до самовдосконалення. Він зазначає, що, як правило, люди припиняють розвивати та вдосконалювати свої здібності до пристосування близько тринадцяти-чотирнадцяти років.

І далі він пише: «Ці обмеження зазвичай виникають у результаті труднощів, з якими стикається індивід у процесі фізіологічного чи соціального розвитку. Коли індивід багаторазово відчуває певну складність, він зазвичай залишає діяльність, яка виявляється важкою, не вдається або якимось чином її не задовольняє. Він встановлює собі правило, кажучи, наприклад: «Я не можу навчитися танцювати», «Я нетовариський за природою» чи «Мені ніколи зрозуміти математику». Межі, які він у такий спосіб собі ставить, завадять його розвитку у тих галузях, що він вирішив залишити, а й у інших; вони можуть спричинити всю його особистість загалом».

Говорячи сучасною мовою, Моше Фельденкрайз має на увазі таке поняття як перехресна адаптація. Наприклад, ви вивчаєте різні танцювальні рухи. І чим більше і різноманітніших рухів ви вивчите, тим більше нейронних зв’язків буде у вашому мозку і тим легше вам вивчити такі незнайомі рухи. Моше Фельденкрайз наголошував у багатьох своїх виступах, що значна частина людей, після кількох занять у нього з усвідомлення свого руху, зауважували, що на роботі вони стали більш сконцентрованими та ефективними, у них підвищилася продуктивність праці.

Тому батьки незрячих дітей повинні зробити для себе такий висновок – будьте самі допитливими та розвивайте у своїх дітей любов до різноманітних знань і тоді ваша дитина розвиватиметься максимально гармонійно. Особливу увагу в перші роки життя вашої дитини зверніть на її рухову активність і різноманітність навколишніх звуків, тому що треба постійно пам’ятати, що ваша дитина сприймає навколишній світ як слухач, а не як глядач.

Значення методу Моше Фельденкрайза для незрячих та їхніх батьків. Частина 2.

Залишити відповідь

Я думав, що закінчу у другій частині розглядати ідеї Моше Фельденкрайза у другій частині його книги «Дія заради розуміння. Дванадцять практичних уроків». Проте, неспішне і глибше повторне прочитання, і аналіз його ідей змусили змінити мою початкову думку.

На мій погляд фундамент його ідей перебуває саме у загальних вказівках до другої частини його книги.

1. Моше Фельденкрайз з перших рядків попереджає у тому, що немає необхідності сприймати інформацію, що він дає занадто буквально. Дуже часто люди шукають чарівну таблетку або чудо вправу, яка позбавить їх будь-яких хвороб і нездужань. Ось що він пише. «Ці дванадцять уроків вибрано з понад тисячі, даних протягом кількох років в Інституті Фенделькрайза. Не обов’язково виконувати ці вправи у такій послідовності, вони обрані, скоріше, як ілюстрація положень системи та методу автора».

Ще раз хочу наголосити – це ілюстрація положень системи та методу автора. Крім того, він пише: «Протягом кількох тижнів можна досягти значного вдосконалення всіх функцій, суттєвих для життя». Ось так він, як фізіолог, коротко сформулював головну мету своєї роботи – досягти вдосконалення всіх функцій, суттєвих для життя.

І я одразу хочу попросити всіх фахівців, які працюють за методом Моше Фельденкрайза, якщо ви хочете мені щось написати та прокоментувати, почніть з того, що дайте відповідь на питання – які функції, суттєві для життя людини Моше Фельденкрайз мав на увазі?

2. Моше Фельденкрайз зазначає, що «Ці вправи призначені для вдосконалення здібностей, тобто розширення меж можливого: перетворення неможливого на можливе, важкого — на легке, а легкого — на приємне. Лише ті дії, які легкі та приємні, стають частиною звичного життя та постійно використовуються».

Якщо ці вправи пов’язані з рухом і розширенням можливостей нашого руху, то йдеться про підвищення мобільності нашого тіла для вирішення нагальних повсякденних завдань. Використовуючи термінологію спорту, ми говоримо про правильну техніку виконання руху. Правильна техніка виконання руху – це коли витрачається найменшу кількість енергії виконання даного руху.

Коли ми робимо незнайомий рух, наш мозок спочатку сприймає цей рух як стрес і практично всі м’язи напружені. При повторенні вправи поступово відключаються ті м’язи, які беруть участь у русі і залишаються найнеобхідніші. Тому, не випадково, Моше Фельденкрайз написав, що кожна вправа повинна робитися не менше двадцяти п’яти разів.

3. Моше Фельденкрайз займався йогою і невипадково для свого методу використовував головні принципи йоги. Це концентрація уваги на виконанні вправи, дихання та дихальний ритм. Він пише таке: «Коли ми вчимося діяти, ми повинні бути вільними і повинні звертати увагу на те, що відбувається всередині нас; у цьому стані наш розум буде чистим, а дихання – легко контрольованим; не буде напруги, що викликається стресом. Якщо намагатися вчитися в умовах максимального зусилля, яке все ж таки здається недостатнім, — не буде можливості зробити рух швидше, краще чи сильніше, оскільки індивід уже досяг межі своїх можливостей. У цей час дихання припиняється, починаються поверхневі зусилля, втрачається здатність спостерігати; немає можливості покращення. …Швидкість вправ завжди має відповідати ритму дихання. У міру того, як тіло знаходить організацію, дихання буде автоматично пристосовуватися до різних рухів ».

4. Також Моше Фельденкрайз звернув увагу на те, що неправильний технічний рух у багатьох людей набуває сили звички і їм цей рух дуже важко виправити. Зокрема він пише: «Дуже важко виправити звичну неправильну позу або рух, навіть якщо ми ясно їх усвідомлюємо. Отже, неможливо змінити звичку, спираючись лише на відчуття. Потрібно прикладати кілька розумових зусиль доти, доки виправлена поза не почне здаватися нормальною і не перетвориться на нову звичку».

Якщо перекласти цю думку танцювальною мовою, то вона виглядатиме таким чином. Ви захотіли виконати якийсь танцювальний елемент та почали його танцювати протягом певного часу. У вас в голові чітко склалася картинка, як ви хочете виглядати збоку та алгоритм роботи м’язів під час виконання даного танцювального елементу. Але, як то кажуть, немає межі досконалості.

І, за словами великого британського педагога Кенні Уелша, якщо вам кажуть, щоб повніше відповідати вашій картинці, ви повинні змінити алгоритм роботи ваших м’язів, то ви дійсно повинні докласти серйозних зусиль для зміни даного алгоритму. Але дуже часто буває, що на семінарі танцюрист змінює цей алгоритм, а наступного дня знову танцює за старим алгоритмом. Тому, за словами того ж Кенні Уелша, ідеальним є те, коли картинка у вашій голові збігається з вашим реальним рухом.

  1. Думаю, що багато читачів книги Моше Фельденкрайза пропустили його думку, в якій він говорить про розвиток роботи мозку в багатозадачному режимі. Зокрема він пише: «На моїх уроках учні слухають інструкції під час виконання дій і, якщо необхідно, пристосовуються до них, не перериваючи рухів. Щоб отримати максимум користі від цих вправ, читач повинен підготуватися до наступної вправи, не припиняючи попередньої, тобто продовжувати рух, який він виконує, і в цей час обмірковувати рух». Я згадую свою роботу з дівчиною Аланою, яка не могла робити приставні кроки, де я постарався максимально використати розвиток роботи її мозку у багатозадачному режимі. Наприкінці наших занять Алана під улюблену пісню робила приставні кроки, підтримувала ритм, підспівувала та відповідала на мої провокаційні питання, на різні теми. Результати наших занять позначилися на її повсякденному житті, оскільки вона стала набагато швидше аналізувати та переробляти інформацію.

    1. Останній важливий пункт загальних вказівок Моше Фельденкрайза – швидкість виконання вправи. Він пише: “Коли ви вперше виконуєте урок, рухи потрібно робити повільно, як вказується в інструкції”. Танцюристи мають крилату фразу, яка міцно сидить у голові кожного професійного танцюриста – якщо ти не можеш якісно зробити цей рух повільно, то, як ти зробиш його швидко?
    2. Абсолютна більшість танцюристів, які мають багаторічну танцювальну практику, без проблем можуть визначити, чи контролює пара, що танцює, свій рух незалежно від швидкості танцю. Таким чином, виходячи із загальних вказівок, ми можемо зробити висновок про те, що вправи Моше Фельденкрайза спрямовані на розтяжку нашого тіла, з метою підвищення всіх його функцій, суттєвих для життя, розвитку мозку в багатозадачному режимі, використовуючи відповідний ритм дихання для кожної вправи . А тепер давайте перейдемо безпосередньо до уроків і подивимося, чи можемо ми взяти щось корисне для незрячих людей або інтерпретувати під них. Урок перший. Що таке гарна поза?

    На мій погляд, свій перший урок Моше Фельденкрайз присвятив таку важливу функцію, суттєву для життя людини, як прямоходіння. Він у багатьох своїх лекціях звертав увагу на те, що людина для реалізації своїх потреб та бажань завжди має стати в певне нейтральне становище і потім рухатися далі. Тому він і починає розглядати у своєму уроці, наскільки правильний зміст ми вкладаємо в такі слова як «стій прямо» і «сиди прямо».

  2. Як танцюрист, я його чудово розумію, як складно описати не просто рух, а рух із вищою якістю. Існує багато книг про танці. І у всіх книгах ви можете прочитати про напрямки кроків та відповідний ритм. Але ви ніколи не прочитаєте, як робити ці кроки та послідовності роботи м’язів всього тіла, а не лише ніг. Наприклад, будь-яка балерина вам скаже, наскільки суттєво відрізнятиметься її крок прямо на сцені та її крок прямо, коли вона вдома йде на кухню, щоб попити води. Тому, як на мене, Моше Фельденкрайз намагався знайти універсальні асоціації та вправи, які були б зрозумілі людям усього світу. Він зазначає, що людина, на відміну від тварин, за рахунок здатності до навчання, може пристосовуватися до навколишнього середовища більш вільно, відповідаючи на запитання, чому вертикальна поза та хода так сильно різняться у різних людей. І, говорячи більш сучасною і простою мовою, Моше Фельденкрайз нас підводить до теми, яку я б назвав безпекою пересування не тільки для звичайних людей, а й незрячих людей теж. Він зазначає, що м’язи, здатні відгукуватися на свідоме управління, реагують також і на команди іншої, несвідомої частини нервової системи.
  3. Тобто, якщо ви спіткнулися або трохи втратили рівновагу, то здатність до свідомого управління вашими м’язами, не допустить вашого падіння. Але, якщо пише автор, ви послизнулися на банановій кірці, то тут відразу включиться рефлекторна система. І тут він робить дуже важливий висновок: «Все, що зменшує чутливість і здатність розрізняти, уповільнює реакцію подразники». Тому, не складно здогадатися, що він пропонує вправу на підвищення чутливості ваших рецепторів і яку Моше Фельденкрайз назвав «Розгойдування стоячи». «Встаньте і спробуйте дати своєму тілу легко розгойдуватися з боку на бік, ніби це дерево на вітрі. Зверніть увагу на рух хребта та голови. Продовжуйте, зробіть десять-п’ятнадцять таких невеликих спокійних рухів, поки ви не помітите зв’язку між цим рухом і вашим диханням. Потім спробуйте такі ж рухи взад-вперед. Тепер розгойдуйте тіло так, щоб верхівка голови окреслювала горизонтальні кола.
  4. Продовжуйте, поки не відчуєте, що вся робота відбувається нижньою частиною ніг і весь рух можна відчути в кісточках. Спробуйте тепер знову похитатися з боку в бік, потім туди-сюди, потім знову колами, в ту й іншу сторони, але тепер вага тіла перенесіть на праву ногу, в той час як ліва стосується статі лише великим пальцем і не бере участі в русі, лише допомагає підтримувати рівновагу, збільшує точність рухів та усуває перешкоди, що заважають диханню. Потім повторіть цей рух із перенесенням ваги тіла на ліву ногу. Повторіть кожен рух від двадцяти до тридцяти разів, доки вони не виконуватимуться максимально плавно та зручно».Ця вправа практично завжди використовується в йозі та пілатесі як розминка з метою підвищення чутливості стоп та відчуття всього тіла. Воно дуже важливо особливо для незрячих людей, тому що підвищують пропріоцептивні відчуття стопи, зміцнюють зв’язки та м’язи гомілковостопного суглоба, м’язи стабілізатори, а також тренують вестибулярний апарат, покращуючи відчуття навколишнього простору.
  5. Я завжди починаю заняття з незрячою людиною з перекату по стопі, з постійного контролю незрячим балансом свого тіла та точок на стопі, над якими знаходиться його центр тяжіння. Ці вправи разом із танцювальними рухами та іншими вправами щодо підвищення мобільності незрячих людей дають гарні результати. За відгуками деяких незрячих вони потрапляли в ситуації, пов’язані з втратою рівноваги. І потім, аналізуючи цю ситуацію та причини, чому вони уникли падіння та ймовірної травми, приходили до висновку, що уникнути падіння їм допомогли саме ці заняття та вправи, а безпека пересування значно стала вищою. Наступна вправа спрямована на правильну механіку переходу зі становища, коли людина сидить, стоячи. Тут я не раджу незрячим людям акцентувати свою увагу на цій вправі, тому що вважаю, що суть цієї вправи можна пояснити набагато простіше і зрозуміліше. Тим більше, що Моше Фельденкрайз просить сісти на край стільця для виконання цієї вправи. Навряд чи якась незряча людина з точки зору своєї безпеки практикуватиметься сидячи на краю стільця.

На малюнку ви бачите дівчину, яка сидить на стільці.

Ви розумієте, що для того, щоб їй швидко і легко встати знадобляться значні зусилля.

Причина в тому, що центр тяжкості нашого тіла знаходиться на рівні поперекових хребців і для того, щоб перемістити вагу нашого тіла у будь-якому напрямку, цей центр тяжіння має знаходитись над нашими стопами. Для того, щоб легко і швидко встати з найменшими енергетичними втратами, дівчина повинна підтягнути стопи практично під край стільця, нахилити голову і корпус вперед, і пом’якшуючи коліна ніби зісковзнути зі стільця тазом. Тоді таз дівчини відразу опиниться над її стопами і, випрямляючи коліна, дівчина прийме вертикальне положення. Це дуже добре, доступно і наочно працює, коли я розглядаю з незрячими людьми рух сходами вгору.

На цій фотографії ви бачите, що дівчина поставила ногу на сходинку, але її центр тяжіння ще знаходиться позаду. І для того, щоб їй піднятися, вона повинна затиснути колінний суглоб і напружити передні м’язи стегна. Ми можемо часто спостерігати подібну картину у транспорті, коли бабуся, заходячи до тролейбуса, хапається за поручні та з криком від болю в колінних суглобах, намагається піднятися та зайти до тролейбуса.

На цій же фотографії ми бачимо, що ця дівчина, замість того, щоб затиснути колінний суглоб, навпаки, його розслабила, спрямовуючи ніби у верхню сходинку, тим самим перемістивши свій центр тяжкості над стопою. Напруга з передніх м’язів стегна у неї перейшла на задні м’язи стегна. І їй залишається лише випрямити коліно, щоб прийняти вертикальне становище з мінімумом енергетичних витрат. При цьому коліно виконує свою функцію, з погляду фізіології, воно згинається, коли ми переносимо центр тяжкості на стопу під час підйому. У мене не було жодного випадку з незрячими людьми і, на майстер класах зі зрячими людьми, що при поясненні правильної механіки ходьби сходами, вони не відчували суттєвої різниці між першим і другим випадком. Вони всі зазначали, що у другому випадку їм підніматися набагато легше та комфортніше, а також краще контролювати свій баланс.

Таким чином, будь-які вправи, пов’язані з підвищенням прорпіоцептивних відчуттів як зрячих, так і незрячих людей, мають дуже важливе значення в їхньому повсякденному житті.

Значення методу Моше Фельденкрайза для незрячих та їхніх батьків. Частина 1.

Залишити відповідь

Працюючи з незрячими дітьми та дорослими щодо підвищення їх мобільності та безпеки пересування методом танцювально-рухової терапії, я завжди звертав увагу на всесвітньо визнані авторські методики, пов’язані з рухом та роботою центральної нервової системи. Я вже писав про методику Гленна Домана та його книгу «Що робити, якщо у вашої дитини пошкодження головного мозку», а також про Енн Джин Айрес, яка широко відома в західних наукових колах фахівців з дитячого розвитку, насамперед своєю класичною працею «Дитина і сенсорна інтеграція». Сьогодні хочу торкнутися Моше Фельденкрайза, його методики та ідеї, які були ним висловлені в головній його праці «Усвідомлення через рух: дванадцять практичних уроків», а також як його ідеї можна застосувати до незрячих людей.

Не думаю, що читачам буде цікаво читати повну біографію Моше Фельденкрайза, оскільки цю інформацію можна прочитати в Інтернеті.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%B7,_%D0%9C%D0%BE%D1%88%D0%B5

Єдине, що хотів би наголосити, так це причину, внаслідок чого виник метод Моше Фельденкрайза. В результаті занять та викладання дзюдо він отримав травму коліна і йому запропонували операцію. Відмовившись від операції, він почав вивчати та розробляти техніки самостійної реабілітації та усвідомлення, які пізніше лягли в основу його методу. Його відкриття призвели до того, що він почав ділитися досвідом з іншими за допомогою лекцій, експериментальних курсів та індивідуальної роботи з кількома людьми. Його багаторічна практика призвела до появи книги «Усвідомлення через рух: дванадцять практичних уроків».

У книзі два основні розділи:

1. Розуміння при дії

2. Дія заради розуміння. Дванадцять практичних уроків.

Цю книгу можна прочитати як у текстовому форматі, так і в аудіо форматі. І кожна людина, в силу своєї освіти та розуміння, зробить свої висновки та зверне увагу на певні ідеї. У цій статті, я хочу зробити кілька тез і свій короткий конспект ідей Моше Фельденкрайза першого розділу його книги.

1. Будучи фізіологом з освіти та займаючись професійно дзюдо, Моше Фельденкрайз зміг глибоко зрозуміти взаємозв’язок роботи різних груп м’язів та усвідомлення цієї роботи під час проведення прийомів та спроектувати взаємозв’язок цієї роботи на повсякденне життя людей.

2. Судячи з відеофільмів за його участю та змістом книги, Моше Фельденкрайз займався зі звичайними людьми, а не з людьми з особливими потребами.

3. На мій погляд, якби Моше Фельденкрайз займався танцями, то він би на своїх лекціях використав би музику та ритм, а також емоційну складову.

4. Усі професійні танцюристи різних напрямів використовують усвідомлення через рух.

5. У мене склалося враження, що Моше Фельденкрайз певною мірою сам собі суперечить. З одного боку, він постійно висловлює своє неприйняття простих вправ. З іншого боку, на своїх лекціях він просить людей повторити певні рухи кілька разів. І якщо ви подивіться в інтернеті відеоролики педагогів, які пропагують метод Фельденкрайза, всі вони пропонують певні вправи, тільки акцентуючи увагу на своїх відчуттях при виконанні цих вправ. Наприклад,

https://www.youtube.com/watch?v=MbZlEOAV0jw

6. Як послідовники Гленна Домана, так і послідовники Моше Фельденкрайза обов’язково, в силу свого індивідуального розуміння методики, привносять туди багато своїх особистих трактувань, що іноді здається, що це різні методики і ні Глен Доман, ні Моше Фельденкрайз не мають до них жодного відношення.

7. Глибоко зрозуміти метод Моше Фельденкрайза можуть люди, здебільшого з медичною освітою. Якщо візьмемо таке поняття, як постава, то будь-яка людина протягом двох чи трьох хвилин сформулює, що вона має на увазі під цим поняттям. А Моше Фельденкрайз розповідає про поставу цілих 25 хвилин із погляду фізіології.

https://www.youtube.com/watch?v=KGQZHvIVnAs

8. І тут постає цілком логічне питання – чи має якусь цінність методика Моше Фельденкрайза для людей з особливими потребами, зокрема для незрячих людей? Адже, якщо подивитися його лекцію з вправою з його книги, то можна з упевненістю сказати, що незрячі так ніколи не сидітимуть у своєму практичному житті, і не будуть використовувати зір, оскільки вони не бачать.

https://www.youtube.com/watch?v=HAUPUrk6J78&t=648s

Геніальність Моше Фельденкрайза полягає в тому, що він сформулював просту за своєю суттю, але дуже глибоку за змістом тезу, яка пронизує червоною ниткою всю його книгу.

Ця теза звучить так – покращуючи якість вашого руху, ви покращуєте роботу вашої центральної нервової системи.

 

В умовах нестачі рухової активності незрячих людей ця теза має величезне значення. Саме він лежить в основі моєї роботи з покращення мобільності, координації та безпеки пересування незрячих людей, а також покращення їхньої орієнтації у просторі. І цю тезу дуже добре мають розуміти батьки незрячих дітей, займаючись з ними руховою активністю.

Всі провідні лікарі світу говорять одне – покращуючи рухову активність вашої дитини від самого народження, ви формуєте в його мозку нейронні зв’язки, які згодом будуть фундаментом для формування та розвитку відділів головного мозку, які відповідають за вищу психічну діяльність – мовлення, мислення та пам’ять. На закінчення, я хочу навести короткий конспект ідей Моше Фельденкрайза з його першого розділу «Розуміння при дії», які я вважав за важливі для своєї роботи.

«Нервова система займається, перш за все, рухом та патерни руху відображають стан нервової системи.

1. Спадковість робить кожного з нас унікальним індивідом щодо фізичної структури, зовнішності та способів дії.

2. Цей успіх має бути очевидним та забезпечувати постійне соціальне просування. Якщо цього немає, як погіршуються життєві умови, а й самооцінка людини зменшується настільки, що це починає загрожувати його психічному і фізичному здоров’ю.

3. Чотири компоненти дії Образ себе складається з чотирьох компонентів, що беруть участь у кожній дії. Це рух, відчуття, почуття та мислення.

4. Існує достатня кількість експериментальних даних, що підтверджують, що певні клітини кори активують певні м’язи принаймні при основних елементарних рухах.

Людина оцінює себе відповідно до того, наскільки вона цінна для суспільства.

Компоненти неспання: Неспання складається з чотирьох компонентів: відчуттів, почуттів, мислення та рухів. Кожен із цих компонентів є основою цілого методу удосконалення.

У відчуття ми включаємо, крім відомих «п’яти почуттів», кінестетичні відчуття (у тому числі болючі відчуття), орієнтацію у просторі, відчуття часу та ритм.

У почуття ми включаємо, крім загальновідомих емоцій на кшталт радості, смутку, роздратування та іншого, самоповагу, приниженість, надчутливість та інші свідомі та несвідомі емоції, що забарвлюють наше життя.

Мислення включає всі функції інтелекту, такі як протиставлення правого і лівого, добра і зла, доброго і поганого; розуміння, знання, класифікацію речей, знаходження та впізнавання правил, уяву; знання у тому, що щось відчувається чи відчувається; пам’ять про все вищезазначене і т.д. Рух включає усі переміщення у просторі та часу, стану та зміни тіла та її частин, зокрема — дихання, їжу, мова, циркуляцію крові, травлення.

Життя людини — постійний процес, і покращувати треба якість процесу, а чи не якість людини.

  1. Удосконалення рухів – найкращий спосіб самовдосконалення. Помічено, що кожен із чотирьох компонентів «неспаного» стану впливає на всі інші.
  2. Я вибираю як основний засіб самовдосконалення рух з наступних причин:
  3. 1) Нервова система зайнята переважно рухом.
  4. 2) Якість руху розрізнити легше. Наше уявлення про організацію тіла в полі тяжіння ясніше та визначніше, ніж інші компоненти. Про рух ми знаємо більше, ніж про гнів, любов, ревнощі або навіть мислення. Навчитися визначати якість руху легше, ніж якість інших чинників.
  5. 3) Досвід руху багатший.
  6. 4) Здатність рухатися дуже важлива самооцінки. Фізична будова і здатність до руху, мабуть, важливіша для образу себе, ніж будь-що інше. Досить поспостерігати за дитиною, яка помітила якийсь недолік зовнішності, що відрізняє його від інших дітей, щоб переконатися, що це суттєво впливає на поведінку.
  7. 5) Будь-яка м’язова діяльність – це рух. Будь-яка дія починається з м’язової діяльності. Зір, мова, навіть слух вимагають м’язових дій (коли людина слухає, м’язи регулюють натяг барабанної перетинки відповідно до гучності звуків, що сприймаються).
  8. 6) Рухи відбивають стан нервової системи. М’язи працюють завдяки тому, що нервовою системою безперервно йдуть потоки імпульсів; тому м’язовий патерн вертикального положення, виразу обличчя, голосу тощо відображає стан нервової системи.
  9. З цього ми можемо дійти невтішного висновку, який спочатку здається парадоксальним: поліпшення процесів і рухів може проявитися лише після того, як поліпшиться функціонування мозку і нервової системи; вдосконалення дій тіла відбиває зміни у роботі центральної нервової системи. Самі собою ці зміни непомітні, помітно лише їх зовнішнє вираження.

7) Рух – основа свідомості.

Більшість того, що відбувається всередині нас, залишається прихованим або незрозумілим, поки не досягає м’язів. Ми знаємо, що відбувається всередині нас, якщо м’язи обличчя або дихального апарату організовуються в патерни страху, збудження, сміху або ще знайомого почуття. Хоча для м’язового вираження внутрішньої реакції або почуття потрібен дуже невеликий проміжок часу, всі ми знаємо, що можна стримати сміх, перш ніж його помітять інші, і те саме можна зробити і по відношенню до страху та інших почуттів.

8) Дихання – це рух. Кожен знає з власного досвіду, як тісно пов’язане подих з почуттями та сильними емоціями. Протягом усієї історії людства існували системи та правила, які вдосконалювали дихання і досягали тим самим заспокійливого ефекту. Людський скелет організований в такий спосіб, що майже неможливо правильно організувати дихання без задовільного розташування тіла на полі тяжкості.

9) Основа звички. Нарешті, існує одна важлива основа для вдосконалення людини за допомогою руху. Поведінка, як ми зазначали, – це мобілізація м’язів, відчуттів, почуттів та мислення. Теоретично кожен із компонентів може бути використаний як основний. Проте м’язи грають таку важливу роль, що, якщо виключити їх патерни в моторній частині кори головного мозку, інші компоненти цієї дії дезінтегруються. Завдяки тому, що моторна частина кори головного мозку розташована поруч із структурами, що відповідають за мислення та почуття, а також завдяки дифузії та поширенню процесу в головному мозку, значні зміни в моторній частині кори викликають паралельні зміни у мисленні та почуттях.

В одній притчі Тибету людина без усвідомлення порівнюється з візком, пасажирами якого є бажання, конем — м’язи, сам же візок — скелет. Свідомість – сплячий кучер. Поки він спить, візок безцільно їздитиме туди, то сюди. У пасажирів різні цілі, і коні тягнуть у різні боки. Якщо візник прокинеться і візьметься за віжки, він може змусити коней відвезти пасажирів туди, куди їм потрібно. У ті моменти, коли свідомість поєднується з почуттями, відчуттями, рухом і мисленням, віз рухається вірним шляхом. Людина робить відкриття, винаходить, творить та «знає». Він осягає, що світ є єдиним, і що в цій єдності він не самотній»

 

Про важливість поєднання теорії та практики

Залишити відповідь

Для успішної роботи будь-якого фахівця, який працює з людьми з особливими потребами, дуже важливим є правильне поєднання теорії та практики. Виходячи зі свого практичного досвіду, можу впевнено сказати, що у практичній роботі з незрячими особами щодо підвищення їх безпеки пересування та мобільності, рідко трапляються люди лише з одним видом нозології. Через рух досить яскраво видно, що є порушення роботи центральної нервової системи та відділів головного мозку, але практично неможливо визначити психофізіологічну причину цих порушень і, відповідно, визначити потенційну ефективність корекційних дій.

На своїх практичних заняттях з незрячими з танцювальної терапії я постійно згадую висловлювання Джин Айрес, однієї з найвідоміших і найшанованіших у світі фахівців з дитячого розвитку: «…дитину не можна «натягати» на те, з чим не справляється його мозок». Тому постійно виникають відчуття потреби додаткових теоретичних знань для більш повного розуміння комплексу проблем людини з особливими потребами, і які корекційні вправи в даний момент йому потрібні. Ці відчуття потреби у додаткових знаннях змушують шукати та вивчати літературу з аутизму, ДЦП, тілесно-орієнтованої терапії, аналіз рухів Лабаном та популярні методики таких відомих авторів як Моше Фельденкрайз та Джин Айрес.

І мені дуже приємно констатувати той факт, що у нас в Україні обмін теорією та практикою при роботі з незрячими як дітьми, так і дорослими налагоджено досить добре. І це завдяки тому, що на чолі таких організацій як інститут спеціальної педагогіки та психології імені Миколи Ярмаченка Національної академії педагогічних наук України, Національної асамблеї людей з інвалідністю України, факультету корекційної педагогіки та психології, кафедри тифлопедагогіки та кафедри спеціальної психології та медицини Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Київського міського центру соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів стоять чудові люди, які люблять свою роботу та роблять усе для того, щоб якнайкраще адаптувати незрячих людей у соціально-політичне та економічне життя суспільства.

Ці керівники постійно не лише проводять на високому організаційному рівні різноманітні семінари та конференції, на яких відбувається обмін теоретичними напрацюваннями вчених та спеціалістами, які мають безпосередній практичний досвід роботи, а й організують різноманітні екскурсії пам’ятними місцями в Україні, що відображають її історію та культуру.

 

І я дуже вдячний начальнику кафедри тифлопедагогіки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Синьової Євгенії Павлівні за можливість працювати зі студентами, показуючи на практиці танцювально терапію як одну із форм корекційної роботи з незрячими людьми.

Як приклад можу навести і конференцію у Луцьку «Сучасний світ і незрячі. Соціальна інтеграція осіб з інвалідністю: інклюзивна освіта, інтелектуалізація праці, активізація дозвілля», а також всеукраїнську науково-практичну конференцію «Сучасні науково-практичні підходи до формування ключових компетентностей дітей з порушеннями зору» на яких я зміг поділитися своїм досвідом практичної роботи.

 

Я дуже сподіваюся, що така взаємна співпраця триватиме й надалі.

Дівчина Настя, нове знайомство

Залишити відповідь

Минулої неділі відбулося чергове нове знайомство із чудовою дівчинкою Настею та перше заняття з нею з танцювально-рухової терапії. Незважаючи на те, що одним з головних принципів моєї роботи є індивідуальний підхід, вже починає формуватися список базових вправ, який вкрай необхідний кожній незрячій і слабозорій людині для більш впевненого та безпечного пересування у просторі.

Це, насамперед, вправи підвищення пропріоцептивних відчуттів, відчуттів своїх м’язів і частин тіла у просторі. І тут особливе місце посідають вправи з опорно-руховим апаратом. Дуже точно сказано у вікіпедії про типи м’язових почуттів.

Очень точно сказано в Википедии о типах мышечных чувств.

Дякуючи пропріоцепції людина може відчувати становище, рух і силу.

Почуття становища – здатність відчути, під яким кутом перебуває кожен суглоб, й у сумі – становище та позу всього тіла.

Почуття руху – це інформація про напрямок та швидкість руху суглобів.Людина сприймає як активний рух суглоба при м’язовому скороченні, і пасивне, викликане зовнішніми причинами.Поріг сприйняття руху залежить від амплітуди і від швидкості зміни кута суглобів, що згинається.

Почуття сили – здатність оцінити м’язове зусилля, що додається для руху чи утримання суглоба у певному положенні.Ці пропріоцептивні відчуття дуже важливі для незрячої людини, оскільки дуже впливають на утримання правильної постави, контролю становища власного тіла у просторі, і навіть під час виконання танцювальних рухів.

Дуже хороший ефект дає вправу з класичного танцю батман тандю, стилізоване для роботи з незрячими і слабозорими людьми.Про цю вправу та її важливість для незрячих і людей з вадами зору буде написана окремо невелика стаття.

Також дуже важливі для покращення та розвитку пропріоцептивних відчуттів найрізноманітніші стрибки. Вони стимулюють роботу вестибулярної системи та викликають позитивний стрес, як у дитини, так і дорослої, що безпосередньо позначається на емоційному стані. Джин Айрес, всесвітньо відома авторка з сенсорної інтеграції писала, що вестибулярна система – це головний організатор відчуттів у всіх сенсорних каналах, отже, вона бере участь у розвитку мови та розумінні слів.

Практика роботи з незрячими людьми показала, що вони дуже слабко розвинене розуміння руху убік, і навіть руху назад, оскільки звикли ходити переважно вперед і робити виключно перед собою. Ось і Настя спочатку не вміла стрибати убік, але протягом заняття швидко навчилася і цей рух їй дуже сподобався. Вона не усвідомила, що в такій ігровій формі та під музику ми зміцнюємо її м’язи стабілізатори, які відповідають за баланс та поставу.

Працюючи з кожною новою незрячою дитиною та дорослою, я все більше переконуюсь у тому, наскільки важлива рухова активність у житті людини. Кожній людині, яка працює над своїм розвитком, хочеться порадити взяти на замітку чудові слова Моше Фельденкрайза: «Покращуючи якість вашого руху, ви покращуєте роботу вашої центральної нервової системи».

Про основу знань танцювального терапевта

Залишити відповідь

Для ефективної роботи будь-якого танцювальна-рухового терапевта, окрім регулярної практики, дуже важливо мати добрі фундаментальні теоретичні знання. Тому, в цій темі я писатиму про авторів та їхні роботи, які, на мою думку, повинен вивчити або ознайомитися танцювальна-руховий терапевт, який працює з незрячими та слабозорими людьми з підвищення їх безпеки пересування, покращення мобільності та активного включення до соціально-політичної життя суспільства.

Моя практика роботи показала, що танцювальна-руховий терапевт повинен розумітися на трьох фундаментальних напрямках:

По-перше, загальні знання з педагогіки та психології, а також із спеціальної педагогіки та психології, оскільки без цих знань вам буде дуже складно встановити контакт з незрячою людиною.

По-друге, необхідно знати базові знання з хореографії, мати танцювальну практику, оскільки без цих знань ви не зможете якісно визначати стан тіла незрячого, його фізичний тонус, взаємний вплив рухів з емоціями та почуттями та ефективно, через рухи, допомогти розкрити внутрішній світ. незрячого.

По-третє, це певний пласт знань з медицини, так як у людей з вадами зору є певні медичні показання з обмеження їх фізичного навантаження. Крім того, частина людей втратила зір через цукровий діабет і танцювальна-руховий терапевт повинен постійно контролювати рівень фізичного навантаження, щоб не викликати діабетичного шоку.

У зв’язку з тим, що часто у незрячих і людей з вадами зору буває не тільки один вид нозології, то танцювальна-руховому терапевту необхідно знати або мати хороші уявлення про різні авторські методики по роботі з людьми, що мають особливі потреби.

Насамперед, я б відзначив всесвітньо відомих авторів як:

Гленна Домана, американського лікаря-фізіотерапевта, автора відновлювальних методик для дітей з ураженнями нервової системи та навчальних методик для всіх дітей;

Енн Джин Айрес, фахівця з дитячого розвитку, автору теорії сенсорної інтеграції, що базується на системному підході до функціонування мозку;

Олександра Лоуена, американського психотерапевта, автора методу біоенергетичного аналізу та тілесно-орієнтованої психотерапії;

Моше Фельденкрайза, автора методики системи розвитку людського потенціалу, заснованої на самосвідомості та розумінні себе у процесі роботи над рухом тіла.

Є ще низка підручників, статей, книг, які допомагають розширити танцювальна-руховий терапевт свій кругозір і підвищити, на мій погляд, ефективність роботи. З плином часу, я буду про всіх, вищезгаданих авторів писати, що корисного я для себе взяв у своїй роботі. У ході подальшої практики роботи будуть коригування та доповнення до написаних статей.