Закінчується календарний рік і всі намагаються підбити підсумки року, що минає, як у своєму особистому житті, так і в роботі і намітити плани на майбутнє. Мені хотілося б підбити підсумки занять з танцювальної терапії із чудовою дівчиною Аланою, якій у вересні минулого року виповнилося 18 років. Оскільки Алана навчається в Польщі, то з грудня минулого року досі вдалося провести з нею 20 занять.

Вважаю дуже вдалим те, що спочатку почав з нею працювати, а потім ознайомився з її діагнозом, який займає не менше половини стандартного листа. Якби сталося навпаки, то існувала б велика ймовірність того, що я міг би і не взятися за таку відповідальну роботу. Аж надто грізно й переконливо виглядала медична термінологія, яка вимагала з мого боку поглибленого розуміння медичних проблем Алани та їх облік при проведенні занять.

Однак у ході практичних занять з Аланою та отриманих результатів, у мене склалося стійке переконання, що лікарі у низці діагнозів вирішили перестрахуватися. Тому, дотримуючись медичного принципу «не нашкодь», Алана, її мама, і я почали творити, враховуючи насамперед індивідуальні особливості Алани.

Зупинюся на ключових моментах:

1. На момент нашої зустрічі Алана не могла поставити ноги разом та впевнено стояти. М’язи стабілізатори постави були перенапружені, тіло їй сприймалося як єдине ціле, пропріоцептивні відчуття свого тіла були розвинені дуже слабо, особливо стопа, тазостегновий та гомілковостопний суглоби. Зараз Алана може спокійно ставити ноги разом і перебуває в цьому положенні тривалий час. Цю дію вона робить природно, як пересічні люди.

2. Алана не могла робити приставні кроки убік. Наразі виконання цієї вправи не викликає у неї особливих проблем. Понад те, на практичних заняттях поступово цю вправу ускладнював. Ми всі чудово розуміємо, що рух – це наслідок роботи центральної нервової системи та відділів головного мозку. Тому, для мене було цікаво, наскільки успішно може впоратися її мозок із кількома завданнями одразу. Спочатку ми разом робили кроки убік, потім під музику, звертаючи увагу на ритмічність постановки стопи. Потім, за дотриманням ритму, я її провокував розмовами на різні теми.

У результаті, при виконанні цієї вправи, Алана під улюблені пісні робить приставні кроки, тримає ритм, співає і відповідає мені на різні теми. Таким чином, мозок Алани показав, що здатний виконувати кілька завдань відразу і контролювати правильність виконання руху.

Багато хто може поставити запитання – а навіщо Алані вчити приставні кроки і що їй це дасть у практичному житті? Відповідь дуже проста – якщо ми займаємося танцювальною терапією, то приставний крок у бік зі зміною ваги, це частина повороту при вальсі. Немає нічого кращого віденського вальсу для тренування вестибулярного апарату не тільки незрячим, а всім людям. Це покращення фізичного тонусу, координації роботи м’язів, а також найважливіший момент соціалізації – адже вальс ми танцюємо у парі. На даний момент Алана може танцювати вальс у ритмі повільного вальсу та трохи швидше, але до віденського вальсу ще потрібно багато спільної роботи та практики.

3. Внаслідок перенапруги м’язів стабілізаторів та зовнішнього бачення порушення опорно-рухового апарату, до зустрічі зі мною, з Аланою не пробували бігати чи робити вправи, де необхідне прискорення. Я вирішив спробувати це, використовуючи ігрові моменти. Спочатку мозок Алани відчув стрес на її прискорену ходьбу, і її серце билося як у зайця. Але ми паралельно ще робили вправу збільшення її ємності легень, дихальні вправи. В результаті спільної роботи у Алани періодично почало з’являтися бажання ніби побігати і серце при цьому працювало стабільно, а пульс був у рамах норми.

4. Алана ніколи у своєму житті не стрибала в гору, не могла вдарити ногою по м’ячу. За минулий рік, працюючи з її тазостегновими суглобами, підколінними зв’язками, регулярно навантажуючи гомілковостопні суглоби і підвищуючи чутливість стоп, Алана вже може трохи підстрибувати, і це відчуття приносить їй задоволення.

5. Тепер про танець. За першої нашої зустрічі Алана під музику могла лише переносити вагу тіла з однієї ноги на іншу при розставлених ногах на ширину плечей. Перенесення будь-якої з ніг вперед або назад було неможливим. Наразі партнер може її вести вперед, назад, убік, а також вона може танцювати вальс у ритмі повільного вальсу. Ми зараз лише підійшли до розуміння ваги на одній нозі, осі на одній нозі та обертання на цій осі. Але явно відчувається те, що постійно займаючись підвищенням її пропріоцептивних відчуттів, Алана стала вже відчувати окремі частини тіла, відчувати від цього розуміння певний комфорт. Як мені свого часу сказав незрячий Микола Мацько, після регулярних із ним занять: «Раніше, коли я чув музику, я танцював у голові. Зараз, коли я чую музику, я танцюю м’язами тіла. Причому відчуваю послідовність роботи цих м’язів».

І Алана на одному з останніх занять із нею у грудні зробила мій день і можливо мами. Коли зазвучала закарпатська полька, Алана почала танцювати тілом і рухати коліна, стегна, а не лише переступати з ноги на ногу. Це показало мені, що її робота головного мозку та центральної нервової системи відкрила в Алані пласт додаткових можливостей для покращення її координації, просторової орієнтації, розуміння свого тіла та своїх можливостей.

Чому можливі такі результати?

По-перше, абсолютної довіри Алани мені як терапевту.

По-друге, дивовижного терпіння та працездатності Алани на занятті, розуміння того, що я даю найнеобхідніше на даний момент.

По-третє, збереженого інтелекту та прекрасного почуття гумору. Без використання гумору, емоцій, роботи з уявою через гру, через ситуацію цього результату не було б.

По-четверте, музичність та гарне почуття ритму Алани дозволило працювати комплексно. Це і музична терапія, танцювальна терапія, покращення фізичного тонусу, а також пропріоцептивні відчуття.

По-п’яте, неоціненна допомога мами під час занять з танцювальної терапії.

Насамкінець хочеться висловити надію, що наступного року Алана відкриватиме в собі все нові й нові можливості для свого розвитку та повноцінного життя, а я постараюся максимально їй у цьому допомогти.

Заняття з танцювальної терапії з одним незрячим та парою незрячих людей мають свої особливості і, насамперед, відрізняються за пріоритетністю цілей. З одним незрячим заняття з танцювальної терапії проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей незрячого, і головний акцент ставиться на підвищення мобільності суглобів, розуміння механіки пересування, покращення роботи вестибулярного апарату та орієнтування у просторі через рух та танець.

З двома незрячими заняття з танцювальної терапії проводиться з акцентом на взаємодію в парі, ведення та слідування, базові вправи щодо покращення розуміння напрямів руху та орієнтування у просторі, а також на відчутті ваги партнера та використання ваги один одного у процесі танцювального руху.

Крім того, значний вплив на зміст заняття відіграє і те, коли незрячі втратили зір. Чи це з самого дитинства, чи в період уже дорослого життя. Наприклад, на фотографії Сергій Півень та Оля Русина втратили зір уже у дорослому житті, понад 10 років тому кожен. Тому я можу, пояснюючи їм танцювальний рух, наводити такий асоціативний ряд, який їм зрозумілий. Наприклад, пояснюючи вальс, я використовую такі порівняння як фрегат з вітрилами на хвилях, або гойдалка човник. І ці 10 років відсутності зору позначилися на їхній пластиці руху, оскільки значно знизилася їхня рухова активність. Але заняття з танцювальної терапії для того і проводяться, щоб максимально компенсувати різке зниження рухової активності.

Для незрячих з дитинства я використовую інші асоціації, що характеризують рухи, які їм зрозумілі. Наприклад, коли ми обговорюємо використання ваги тіла в танцювальному русі, то представляємо вагу дверей в автомобілі або холодильнику, яку ми повинні закрити, не сильно грюкнувши.

Для підвищення ефективності заняття важливе значення має створення доброзичливої та позитивної атмосфери у процесі заняття. Гумор, здорова самоіронія, відсутність дратівливості на помилки партнера та сильна мотивація є головними складовими процесу реабілітації та соціалізації незрячих людей у суспільство.

Одне з найважливіших завдань у ТРТ із незрячими людьми – це підвищення чутливості стопи. І не просто чутливість стопи сама по собі, а безпосередньо пов’язана з безпекою пересування у просторі. Для незрячої людини, коли вона знаходиться за межами свого будинку, дуже важливо добре відчувати нерівності тротуару, переходів через дорогу, трав’яного покриву, а також тактильно-напрямних доріжок, що полегшують орієнтування у просторі. Для цього ми використовуємо як танцювальні рухи, так і спеціальні вправи.

Однак при заняттях ТРТ з незрячими дітьми педагог повинен пам’ятати про високу переключення уваги цієї вікової групи. Тому для різноманітності заняття я рекомендую використовувати таку гру під умовною назвою «Квест». У цій грі ми використовуємо дитячу цікавість та бажання пізнати навколишній світ.

Суть гри полягає в тому, щоб дитина пальцями ноги не лише зібрала на карематі різні предмети, а й назвала їх. Предмети можуть бути найрізноманітнішими у кількості від 10 до 20 штук, залежно від рівня підготовки дитини та щоб гра тривала не більше 10 хвилин.

Наприклад, олівці, ножиці, гумки, фломастери, шпильки, кільця і т.д. Головне, щоб ці предмети дитина могла підняти пальцями ноги.

Що дає ця гра?

1. Підвищує чутливість стопи дитини, особливо подушечки пальців, оскільки ними обмацує предмети.

2. Покращує концентрацію та зосередженість, а також увагу дитини, адже предмети можуть бути гострими.

3. Прекрасна профілактика плоскостопості. Якщо ви пошукайте в інтернеті вправи з профілактики плоскостопості, то можу сказати, що збирання предметів пальцями ніг входить до десятки рекомендованих вправ абсолютної більшості фахівців у цій галузі.

4. Поліпшується чутливість і моторика пальців рук, оскільки дитина обмацує предмети та визначає їхнє призначення.

5. Розширює кругозір дитини, тому що можуть потрапити предмети, з якими дитина ще не знайома.

У моїй практиці ще жодного разу не було нагоди, щоб дитина не хотіла проходити «Квест». Особливо коли вона знаходить на карематі пару цукерок, то значно підвищується її позитивний емоційний стан, і вона з великим задоволенням продовжує планове заняття.

Минулої неділі відбулося чергове нове знайомство із чудовою дівчинкою Настею та перше заняття з нею з танцювально-рухової терапії. Незважаючи на те, що одним з головних принципів моєї роботи є індивідуальний підхід, вже починає формуватися список базових вправ, який вкрай необхідний кожній незрячій і слабозорій людині для більш впевненого та безпечного пересування у просторі.

Це, насамперед, вправи підвищення пропріоцептивних відчуттів, відчуттів своїх м’язів і частин тіла у просторі. І тут особливе місце посідають вправи з опорно-руховим апаратом. Дуже точно сказано у вікіпедії про типи м’язових почуттів.

Очень точно сказано в Википедии о типах мышечных чувств.

Дякуючи пропріоцепції людина може відчувати становище, рух і силу.

Почуття становища – здатність відчути, під яким кутом перебуває кожен суглоб, й у сумі – становище та позу всього тіла.

Почуття руху – це інформація про напрямок та швидкість руху суглобів.Людина сприймає як активний рух суглоба при м’язовому скороченні, і пасивне, викликане зовнішніми причинами.Поріг сприйняття руху залежить від амплітуди і від швидкості зміни кута суглобів, що згинається.

Почуття сили – здатність оцінити м’язове зусилля, що додається для руху чи утримання суглоба у певному положенні.Ці пропріоцептивні відчуття дуже важливі для незрячої людини, оскільки дуже впливають на утримання правильної постави, контролю становища власного тіла у просторі, і навіть під час виконання танцювальних рухів.

Дуже хороший ефект дає вправу з класичного танцю батман тандю, стилізоване для роботи з незрячими і слабозорими людьми.Про цю вправу та її важливість для незрячих і людей з вадами зору буде написана окремо невелика стаття.

Також дуже важливі для покращення та розвитку пропріоцептивних відчуттів найрізноманітніші стрибки. Вони стимулюють роботу вестибулярної системи та викликають позитивний стрес, як у дитини, так і дорослої, що безпосередньо позначається на емоційному стані. Джин Айрес, всесвітньо відома авторка з сенсорної інтеграції писала, що вестибулярна система – це головний організатор відчуттів у всіх сенсорних каналах, отже, вона бере участь у розвитку мови та розумінні слів.

Практика роботи з незрячими людьми показала, що вони дуже слабко розвинене розуміння руху убік, і навіть руху назад, оскільки звикли ходити переважно вперед і робити виключно перед собою. Ось і Настя спочатку не вміла стрибати убік, але протягом заняття швидко навчилася і цей рух їй дуже сподобався. Вона не усвідомила, що в такій ігровій формі та під музику ми зміцнюємо її м’язи стабілізатори, які відповідають за баланс та поставу.

Працюючи з кожною новою незрячою дитиною та дорослою, я все більше переконуюсь у тому, наскільки важлива рухова активність у житті людини. Кожній людині, яка працює над своїм розвитком, хочеться порадити взяти на замітку чудові слова Моше Фельденкрайза: «Покращуючи якість вашого руху, ви покращуєте роботу вашої центральної нервової системи».