У попередній статті про стопу я писав, що присідання на одній нозі є функціональним тестом, коли дитина прийшла на огляд до ортопеда. Саме так про це говорив лікар – ортопед Кирило Шликов. У зв’язку з тим, що при виконанні цієї вправи працюють колінний та кульшовий суглоби, то незрячій людині складно їх правильно скоординувати, щоб тіло знаходилося і залишалося постійно у вертикальному положенні. Особливо це стосується незрячих людей, які не бачать із самого народження. Для вирішення цієї проблеми дуже добре тренувати цю вправу біля стінки. Для того, щоб незряча людина чітко усвідомила і запам’ятала м’язову механіку виконання даної вправи ми розбиваємо її на низку підготовчих етапів.
1. Для початку потрібно стати незрячій людині спиною до стіни і відчути її вертикаль, торкаючись стіни одночасно потилицею, лопатками, тазом та п’ятами стоп.
2. Потім опустити руки, розкрити долоні та легко притиснути їх до стіни.
3. Спробувати долонями ковзати вздовж стіни вгору та вниз, природно згинаючи коліна і зберігаючи при цьому постійний контакт зі стіною потилицею, лопатками, тазом та п’ятами стоп.
Коли незряча людина буде досить легко і впевнено ковзати вздовж стіни вгору і вниз, контролюючи її баланс, дайте можливість спробувати перенести вагу тіла на одну ногу і зробити кілька присідань.
Потім повторити те саме дію на іншу ногу.
Коли рухова навичка присідання на одній нозі біля стіни досить добре буде засвоєна незрячою людиною, то необхідно їй вже пробувати виконувати цю вправу, не торкаючись стіни, при збереженні вертикальної осі.
Я рекомендую починати виконувати цю вправу з 8-10 присідань щодня. Через 3-4 місяці збільшити кількість присідань до 15. А через півроку довести кількість присідань до 20. На мою думку, ця вправа також відноситься до серії вправ «must have» – повинен мати для незрячих людей. У висновку хочу відзначити, що ця вправа зміцнює м’язи гомілки, покращує відчуття балансу та вертикальної осі, розвиває вестибулярний апарат, покращує сприйняття простору і, як наслідок, сприяє зменшенню травматизму при переміщенні незрячих людей за межами будинку.
Написати статтю про стопу мене надихнув перегляд виступу російського ортопеда Кирила Шликова на тему «Підіатричний огляд дітей різного віку». Постійне вдосконалення своїх знань у супутніх науках, таких як кінезіологія, остеопатія та фізіологія дозволило йому більш глибоко та нестандартно зрозуміти проблеми розвитку дитячої стопи. Крім того, у своїх статтях та виступах Кирило Шликов постійно посилається на праці провідних ортопедів та професорів Михайла Осиповича Фрідлянда та Хайдара Зайнулловича Гафарова.
По-перше, це дозволяє краще зрозуміти роботу опорно-рухового апарату людини.
По-друге, вивчення будь-якої інформації, пов’язаної з опорно-руховим апаратом, роботою центральної нервової системи, фізіологією, анатомією дозволяє мені краще відчувати незрячу людину та підбирати більш ефективні вправи та танцювальні елементи для забезпечення її безпеки пересування, зменшення травматизму та покращення орієнтування у просторі .
Більш повну інформацію про Кирила Шликова ви можете знайти в інтернеті на запит «Ортопед Кирило Шликов». Побачивши його відео ролик, де він 3 години розповідає лише про дитяче взуття, я зрозумів, що він просто фанат своєї справи, дуже любить свою професію, що призводить до добрих результатів. Але чи є час у батьків незрячих дітей дивитись це відео 3 години?
Тому я вирішив коротко дати, на мій погляд, найважливішу інформацію про стопу, яку мають знати незрячі люди та їхні батьки не лише за статтями та виступами доктора Шликова, а й за іншими джерелами.
А тепер про стопу насправді. Анатомія стопи говорить про дуже складну її структуру: 28 кісток, 31 суглоб, 56 зв’язок та 38 м’язів. Кожен елемент цієї структури має власну функцію. А якщо ми до цих елементів додамо іннервацію, то можемо яскраво уявити, наскільки складною є узгоджена робота елементів стопи. Однією з головних функцій стопи – забезпечити перекат по стопі при ходьбі від п’яти на подушечки пальців. І початок руху має виглядати як на цій фотографії.
Але досить часто у незрячої людини ми може бачити і такий винос ноги.
У такому разі стопа опускається на поверхню плоско, перекочування по стопі не відбувається і зведення стопи не виконує роль амортизатора. Припускаю, що тут є і вплив психологічної настанови у незрячої людини. Він звик відчувати свій баланс двома стопах.
І коли незряча людина починає йти і ставить одну стопу, то в неї відразу виникає дискомфорт у відсутності балансу, і вона намагається якнайшвидше поставити другу ногу. У різних джерелах ми можемо знайти такі основні функції стопи:
1. Ресорна. Полягає в здатності склепінь стопи на 80% гасити енергію удару, що виникає в момент торкання стопи з опорою під час ходьби, а також особливо під час стрибків та бігу. Ресорна функція стопи рятує суглоби та кістки всього тіла людини, у тому числі хребці та кістки черепа від мікротравм, та пов’язаного з ними запалення. Якщо ресорна функція стопи порушується, це неминуче призводить до швидкого розвитку незворотних захворювань гомілковостопних, колінних, кульшових та міжхребцевих суглобів.
2. Поштовхова. Кінетична енергія, що утворюється при ходьбі, стрибку або бігу, передається стопі в момент зіткнення п’яти з опорою, зберігається в ній під час перекату на носок і знову передається тілу в момент відриву стопи від опори. Це дозволяє людині здійснювати подальший поступальний рух у будь-якому напрямку.
3. Балансувальна. Завдяки здатності суглобів стопи зміщуватися у всіх площинах, людина може зберігати задану позу тіла під час руху або в положенні стоячи за будь-яких нерівностей опори. Крім того, по склепенню стопи рівномірно розподіляється маса тіла, що має велике значення при перенесенні тяжкості.
4. Рефлексогенна. Рясна іннервація та взаємозв’язок нервових закінчень рефлексогенних зон стопи з різними внутрішніми органами всього тіла дозволяють за допомогою масажу, голкорефлексотерапії, теплових та загартовувальних процедур на область стоп впливати на весь організм людини.
Таким чином, при можливих порушеннях анатомічних структур стопи або при набутих патологічних змінах, що виникли внаслідок низької рухової активності, а також неправильної постановки стопи, можуть бути тяжкі порушення пересування незрячих людей, що призводять до різних видів травматизму. Для визначення біомеханіки опорно-рухового апарату ортопед проводить такі функціональні випробування:
1. Ходьба на пальцях стопи.
2. Ходьба на п’ятах.
3. Ходьба на зовнішніх відділах.
4. Стояння однією нозі.
5. Підйом на пальці стопи.
6. Стрибок догори.
7. Стрибок уперед.
8. Присідання на одній нозі.
Не важко зрозуміти, що всі ці тести наочно демонструватимуть роботу опорно-рухового апарату, особливо стопи. Тому я рекомендую батькам незрячих дітей регулярно займатися зі своїми дітьми цими вправами. Я постараюся знайти додатковий матеріал про нюанси, на які звертає ортопед під час проведення даних тестів та викласти на своєму сайті окремими публікаціями.
Також гарно та доступно розповідає про особливості стопи дитини представник Інституту вертебрології та реабілітації IVR.
Дитина – це не маленька копія дорослої людини. Батьки повинні розуміти, що через складність структури опорно-рухового апарату центральна нервова система навчається керувати ногами дитини у процесі її розвитку. Вважають, що дитина у два роки і не ходить, і не бігає. Тільки з трьох років він починає усвідомлювати різницю між кроком та бігом, яка закінчується до п’яти років. Тільки до трьох – чотирьох років починає формуватися у дитини зведення стопи і закінчується до тринадцяти років. Тому плоска стопа дитини на два роки – це нормально.
Малюнок про вікові зміни пропорцій тіла наочно показує, що в процесі розвитку дитини у нього будуть змінюватися і кути суглобів та кісток порівняно з дорослою людиною. Коротко про те, яким має бути дитяче взуття з погляду ортопеда Кирила Шликова, ви можете подивитися, набравши запит в інтернеті «Кирилл Шликов про взуття».
На закінчення хочу відзначити, що стопа відіграє важливу роль у житті людини, особливо незрячої, її постави, безпеки пересування та зменшення травматизму. Тому необхідно тренувати як стопу, так і весь опорно-руховий апарат, щоб забезпечити стійку взаємодію тазостегнового, колінного та гомілковостопного суглобів.
