Ось і добіг кінця черговий рік роботи з незрячими дорослими і дітьми. Для мене, з професійної точки зору, він мав кілька особливостей.

По-перше, я дуже радий, що деякі батьки незрячих хлопчиків вирішили спробувати з моєю допомогою покращити їхню мобільність і координацію.

Хочу ще раз звернути увагу на те, що здебільшого і батьки незрячих хлопчиків і самі хлопчики, коли чують, що я займаюся танцювально – руховою терапією, звертають увагу на перше слово «танці» і вважають, що йдеться виключно про танці, а танці хлопчикам не надто й потрібні.

Набагато менше батьків звертають увагу на слово «руховий», розуміючи, що йдеться про мобільність та координацію.

І лише одиниці звертають увагу на слово «терапія», розуміючи, що з їх дитиною буде проводитися комплексна робота у вигляді комплексного лікування, де будуть розбиратися питання постави та презентації себе як особистості, покращення мобільності та координації як додатковий засіб зменшення травматизму та підвищення впевненості при пересування за межами будинку.

Також розглядається взаємодія у парі під час танцю, що сприяє соціалізації незрячої людини у суспільство, а особисте життя робить більш цікавим та комфортним.

По-друге, цього року я почав працювати з Анною Серпутько щодо її реабілітації після інсульту. Наша спільна робота показала дуже гарну динаміку. Я бачу шляхи подальшого просування вперед та сприймаю цю роботу як виклик, перевірку мого професіоналізму та універсальності користі методів роботи з незрячими людьми для реабілітації людей після інсульту.

По-третє, цього року виник ще один виклик. Давно, на початку нашої першої зустрічі Анатолій Варфоломєєв мені закинув ідею, мовляв, чи я готовий до виклику, коли незрячий хлопець танцюватиме з незрячою дівчиною? Я спочатку і сприйняв цю ідею як виклик. Але потім, практика показала, що це можливо і навіть із дуже гарною якістю. Однак зараз, коли я почав працювати з хлопчиками, я зрозумів, що зараз маю реальний виклик навчити танцювати хлопчика з дівчинкою. Це молодший шкільний вік.

Особливо хочу наголосити, що тут йдеться про хороший танець і взаємодію в парі. Я постійно пам’ятаю фразу, яку мені сказано незрячими людьми на самому початку моєї роботи – ми хочемо рухатися і танцювати як усі, тобто як зрячі люди. Робота з незрячою парою дітей дозволила мені розкрити цілий пласт додаткових питань, на які я спробую знайти відповіді у 2020 році.

 

Мої плани на 2020 наступні:

По-перше, я дуже хочу поїхати до Познані та побувати в Овінськах, де розташований найбільший парк у Європі за орієнтуванням у просторі. Також мені було б цікаво подивитися, як там працюють фахівці з мобільності та поділитися своїм досвідом роботи. Крім того, у Познані є інститут хореотерапії, де проводять майстер-класи для незрячих людей, і мені цікаво було б з ними поспілкуватися, послухати їхній досвід роботи та розповісти про своє.

По-друге, починаю тіснішу співпрацю з Київським центром незрячих. Я дуже сподіваюся, що це приміщення у них тимчасове, і мрію про невелику окрему танцювальну залу для незрячих людей.

По-третє, хочу спробувати, як працює моя методика на легких формах інсульту та ДЦП за збереженого інтелекту.

По-четверте, планую продовжувати працювати з незрячими дітьми різного шкільного віку у парах.

По-п’яте, дуже хочу подивитися Львів як місто та побувати в гостях у Віри Ремажевської у її знаменитому центрі «Левеня».

По-шосте, планую продовжувати проводити майстер класи та постійно публікувати новини про свою роботу у себе на сайті.

Для хорошої динаміки реабілітації Анечки після інсульту мені, безумовно, допомогли теоретичні знання, на які так багатий зараз інтернет. Головне – це знайти кваліфікованих фахівців і використовувати їх знання стосовно індивідуальних особливостей ураження центральної нервової системи Анни після інсульту.

Дуже популярно та пізнавально про різновиди інсульту розповідає Сергій Смоляков, який є провідним атлас фахівцем у Росії. Розуміння того, який вид інсульту трапився (ішемічний чи геморагічний) дозволяє краще застосовувати на практиці вправи та танцювальні рухи на заняттях з танцювальної терапії та регулювати фізичне навантаження.

https://www.youtube.com/watch?v=Bzpwj1Fkwx8

Також дуже цікаво та пізнавально розповідає про психологію реабілітації та практичні кроки реабілітації після інсульту у циклі відеороликів Олександр Афонін.

https://www.youtube.com/watch?v=ZyY6tHU6hJI&t=156s

Вважаю, що ці відеоролики дуже корисно переглянути не лише тим, у кого трапився інсульт чи трапився інсульт у найближчих родичів, а й усім здоровим для профілактики. Особисто я зробив для себе ряд висновків і змін у своєму способі життя, а також щодо контролю за своїм здоров’ям, особливо в плані контролю в’язкості крові і зниження цієї в’язкості.

Проте не лише відеоролики необхідно застосовувати для самоосвіти. Багато важливої інформації я знайшов у підручнику з лікувальної фізичної культури для спортивних вузів у розділі «Спеціальні вправи у разі порушення рухів після мозкового інсульту». Тут розповідається про особливості роботи методиста в ранньому та пізньому відновлювальних періодах.

Але на що я звернув увагу щодо різних матеріалів з реабілітації після інсульту.

По-перше, практично всі вправи, рекомендовані для реабілітації після інсульту, проводились у статиці. Це коли хворий стоїть, сидить чи лежить. Хоча ми добре знаємо, що головне стратегічне завдання полягає не в реабілітації заради реабілітації та у максимальному відновленні пошкодженого органу, а у поверненні хворого на активне соціальне життя суспільства. Тому, коли я працюю з незрячими, які мають лише один вид нозології, а також з елементами ДЦП при збереженому інтелекті, або з Анею після інсульту, я постійно пам’ятаю, що хворий переміщатиметься у просторі. І це переміщення буде складно координаційним, оскільки будуть використовуватися різні види транспорту за різних погодних умов.

Я намагаюся включати складно координаційні вправи, які потребують активної взаємодії обох півкуль головного мозку або швидкого перемикання між ними. Наприклад, у пізній відновлювальний період, ходьба на місці в ритмі маршу з активним контролем балансу на здоровій та хворій нозі. Або відведення однієї ноги убік, з одночасним опусканням на коліно на опорній нозі з утриманням балансу.

Наступним етапом я використав збільшення темпу зміни ніг, що в результаті призвело до того, що Аня може здійснювати приставні стрибки убік (правда поки що в один бік) самостійно при моїй підстрахування. Бувають у житті ситуації, коли необхідно швидко відскочити убік з метою безпеки. Наприклад, наближення автомобіля на жвавому перехресті, на ринку постійно снують вантажники з товаром тощо. І Аня вже частково готова до такої ситуації, що підвищує її впевненість у своїй безпеці при переміщенні за межами свого будинку.

По-друге, наступний момент. Коли явно видно, що після інсульту вражена одна сторона, лікарі мало звертають увагу на діагностику здорового боку через рух. Під час махових рухів здорової та хворої ноги і я, і Аня звернули увагу на те, що ніби хвора нога рухається краще, ніж здорова. За словами Ані, лікарі ж проводили реабілітацію лише хворого боку, але не в комплексі.

По-третє, дуже важливо в реабілітації хворого це те, наскільки у нього після інсульту зберігся інтелект, збереглися вольові якості, наскільки він мотивований до відновлення і наскільки він готовий змінити свій спосіб життя для відновлення. Багато людей, у яких виникли проблеми зі здоров’ям, не тільки після інсульту, шукають чудодійні таблетки та методики, які в одну мить здатні відновити їхнє здоров’я, не докладаючи жодних внутрішніх зусиль. Про це дуже добре сказав один відеоблогер на ім’я Віталій, який переніс інсульт і багато самостійно займався і займається своєю реабілітацією.

https://www.youtube.com/watch?v=LgsaFuClpkI

У Ані мотивація та бажання відновитися дуже висока та хороша динаміка результатів нашої спільної роботи лише посилює цю мотивацію. Безумовно, після інсульту хворий отримує сильний психологічний шок, відчуваючи свою безпорадність під час здійснення своїх елементарних побутових потреб, а про виконання своїх обов’язків на роботі.

По-четверте, зараз багато говорять у різних наукових колах про нейропластичність мозку. Раніше вважалося, що мозок, сформувавшись у дитячому віці, вже не піддається змінам. Але зараз практика показала, що при пошкодженні низки ділянок головного мозку мозок здатний частково компенсувати ці порушення використанням нейронів з інших областей. Ми знаємо приклади, коли у незрячих людей область мозку, що відповідає за зір, починає підключатися і посилювати роботу інших органів чуття, а також після інсульту частково, а іноді й повністю відновлювався рух рук і ніг при уражених ділянках мозку, які відповідають за моторику.

Я вважаю, що одним із напрямків розвитку нейропластичності мозку є використання емоцій та позитивного стресу. Практика показала, що використання асоціацій, пов’язаних із позитивними пережитими подіями, під час проведення вправ дає ефективніші результати. Працюючи з Анею, у нас кілька разів були ситуації, коли на мою пропозицію спробувати зробити певну вправу вона мені відповідала, що це ніколи не вийде. Потім, коли я включав асоціативний ряд і описував яскраву картинку, як це відбуватиметься під час підготовчих вправ, а потім загалом, Аня включалася в ці образи і раптом, виявлялося несподіваним для неї, що їй вдалося виконати вправу на хорошому рівні. Потім нам нічого не залишалося, як закріпити отриманий результат.

На закінчення хочу відзначити, що успіх у реабілітації після інсульту залежить від індивідуальних особливостей як хворого, так і характеру ураження центральної нервової системи. Як свого часу писав Гленн Доман, що при абсолютно однакових діагнозах у двох пацієнтів перебіг їх хвороби та реабілітації протікатиме по-різному. Все залежить від мотивації хворого, а також від правильного використання частоти, інтенсивності та тривалості застосовуваних впливів та вправ. Робота з Анею з її реабілітації змушує мене намагатися максимально творчо застосовувати методи танцювальної терапії, а також глибше вивчати теоретичні знання про причини інсульту та методи реабілітації.

У чому я впевнений, так це в тому, що для ефективної реабілітації необхідно обережно, але постійно навантажувати хворого на вправи на багатозадачність для мозку, використовувати позитивні емоції і працюючи з ураженою ділянкою тіла враховувати взаємодію ураженого органу з усім тілом, тобто керуватися основною концепцією остеопатії – Взаємопов’язаність всіх частин тіла. Це також перегукується і з танцями. Провідні педагогіки світу в один голос говорять, щоб зробити рух, наприклад, простий крок, все наше тіло має створити намір цього кроку та брати участь у виконанні цієї дії.