Незважаючи на те, що російські окупанти продовжують намагатися захопити Україну і знищити народ України як націю, життя триває і моє бажання допомогти незрячим людям щодо підвищення їх безпеки пересування, зниження травматизму та реалізації себе як особистості змушує мене знов повернутися до моєї практики з незрячими людьми. На превеликий жаль деякі сімейні обставини та загибель мого друга на фронті супротив російських варварів під містом Бахмут, не дозволяли мені повноцінно повернутися до моєї улюбленої праці з незрячими людьми.
Ми разом вчилися на тренерському факультеті по спортивним танцям в Національному університеті фізичного виховання та спорту. Мій друг був дуже доброю і позитивною людиною, працював у школі вчителем фізкультури та ритміки.
Діти дуже його любили за відданість своєї праці, креативний підхід та організацію різних флешмобів. Щоб багато не писати про нього, то краще подивитися невеличкий відео ролик, якій був йому присвячений, після його загибелі.
https://www.youtube.com/watch?v=yF32mrLaGKc&t=172s
Повертаємось до життя незрячих людей і я пам’ятаю, що багато чого я обіцяв читачам мого сайту. Я продовжу аналізувати літературу, яка з моєї точку зору буде корисна або ні всім тим спеціалістам, хто працює з незрячими людьми щодо поліпшення їх рухової активності. В центральному військовому шпиталі стало значно менше поранених військовослужбовців, які втратили зір під час бойових дій супротив російських загарбників. Щодо ситуації в інших військових шпиталях я, на жаль поки не знаю. Велика кількість незрячих людей та дітей виїхали за кордон, особливо до Польщі, тому я мрію, що в березні я нарешті потраплю до своїх друзів у Польщі і я зможу знайти цікаву та корисну інформацію для спеціалістів, які працюють з незрячими людьми щодо підвищення їх мобільності та рухової активності.
Розмірковуючи над тим, яким чином ми можемо найбільш ефективно допомагати незрячим людям, то я прийшов до таких висновків:
1. Перш за все ми повинні бути здатними дивитися на світ як незрячі люди, щоб відчувати що дійсно їм потрібно для реалізації себе як особистості. Для цього треба просто заплющити очі і уявити що вам потрібно для свого повноцінного життя. Відчути себе дійсно як слухач, а не як глядач у світі, якій вас оточує. І ми одразу відчуємо, що нам перш за все потрібна біла тростина для більш безпечного пересування за межами дому, здатність добре орієнтуватися у просторі та навички обслуговування себе в дому, а саме вміння приготувати себе їжу, прати, безпечно використовувати праску, а також працювати з різними електронними гаджетами.
Таким чином, ми повинні зрозуміти, що для незрячої людини головними спеціалістами є спеціалісти з мобільності та орієнтування у просторі, з навчання необхідним навичкам у побуті та спеціаліст по електронним гаджетам. Всі інші спеціалісти повинні добре розуміти зміст програми цих спеціалістів і працювати допомагаючи їм. Я особисто гостро це відчув, коли побував не декількох заняттях по мобільності та орієнтації у просторі з незрячими людьми.
Чому я так детально зупинився на цьому пункті? Тому що я декілька разів зустрічав в літературі зауваження про те, зрячі спеціалісти підсвідомо намагаються навчати незрячих людей як глядачів навколишнього світу, я не як слухачів, розвиваючи у них, наприклад, ехолокацію. Це стосується особливо батьків, після народження незрячої дитини. Зі свого боку я чітко уявляю, що моє головне завдання це максимально розвивати у незрячої людини пропріоцептивні відчуття стоп, власного тіла, координації, вестибулярного апарату для безпечного пересування у просторі за допомогою танцювальних елементів та спеціальних вправ з метою зниження навантаження на слуховий апарат незрячої людини.
2. Безумовно це спеціальна література, яка розкриває психолого-педагогічні особливості праці з незрячою людиною. Тому що незряча людина повинна вам довіряти на підставі слуху та тактильних відчуттів, інакше якість занять буде мало ефективною. Але ми також повинні розуміти, що ми не 100 доларів щоб всім подобатися, що є таке поняття як психологічна сумісність. Тому не треба влаштовувати якусь трагедію, якщо спеціалісту не вдається налагодити потрібний контакт з незрячою людиною. У мене теж не завжди буває повноцінний контакт, бо не всім подобаються танці, а хтось з незрячих людей просто вважає, що танці їм в житті не потрібні.
3. Думаю, що було би цікаво та корисно, якщо був створений якійсь сайт або джерело, де спеціалісти по мобільності, вчителя по фізичному вихованню та ритміки могли ділитися своїм практичним досвідом навчання незрячих людей рухової активності.
4. Дуже важливу роль для розвитку незрячої людини грають батьки. На мою думку для них з самого початку народження незрячої дитини повинні працювати курси їх навчання як тифлопедагогів зі спрощеною програмою. Ці заняття би сприяли зняттю психологічного стресу, які отримають батьки коли дізнаються, що в них народилася незряча дитина та значно допомогли спеціалістам безпосередньо у школі, коли незряча дитина туди прийде навчатися.
5. Не хочу щоб у читачів склалося враження, що я дуже спрощено ставлюся до інших спеціалістів які працюють з незрячими людьми. Безумовно, якщо у незрячої дитини зненацька помічають якійсь здібності, наприклад музикальні, то всім буде зрозуміло, що вчитель музики в житті цієї дитини буде займати особливе місце.
Може я щось пропустив, то прошу читачів висловити свою думку написав мені. Маю надію, що я зможу писати о своєї практиці з незрячими людьми значно частіше.