Коли я тільки розмірковував про те, з якого танцю мені найкраще почати проводити заняття з танцювально-рухової терапії з незрячими людьми, я відразу зробив свій вибір на віденському вальсі. Я міркував як танцюрист і не усвідомлював усієї глибини соціально-психологічного значення віденського вальсу для незрячої людини і спирався на три положення:

По-перше, у віденському вальсі прості рухи та їх досить легко пояснити.

По-друге, віденський вальс широко поширений у нашій країні. Його прийнято танцювати на випускних балах як школярів, так і студентів. Дуже часто танцювальні елементи віденського і фігурного вальсу використовують при постановці весільного танцю.

По-трете, віденський вальс покращує роботу серцево-судинної системи.

Коли я навчався на тренера зі спортивних танців, на одній із лекцій нам навели такий приклад. Після того, як бальні танці почали називати спортивними бальними танцями, провели наступний експеримент. Вчені вирішили виміряти скільки енергії витрачає танцюрист, якщо він протягом двох хвилин танцює віденський вальс і порівняти з бігом. Під час експерименту вчені з’ясували, що танцюрист витрачає стільки енергії, якої було достатньо, щоб пробігти в середньому темпі приблизно 800 метрів.

У процесі моєї шестирічної практики я усвідомив, що віденський вальс у житті незрячих людей має ставитись до категорії «must have».

По-перше, практика показала, що віденський вальс на мій погляд, є найкращою вправою для тренування вестибулярного апарату незрячих людей. Коли я з незрячою людиною вже вивчив основний танцювальний елемент до автоматизму, і ми починали танцювати віденський вальс у стандартному темпі, то в середньому у незрячої людини через 15-20 секунд починала крутитися голова.

На початку проведення занять я дуже дивувався і питав незрячу людину – як у тебе може крутитися голова, якщо ти не бачиш, і перед твоїми очима нічого не миготить? Виявляється, я думав у той час примітивно, і не здогадувався, що робота вестибулярного апарату не залежить від того, чи миготить перед очима щось чи ні. У процесі проведення занять робота вестибулярного апарату у незрячої людини покращувалася, і ми могли без зупинки танцювати 30 секунд, потім 50 секунд і доводили тривалість танцю до двох хвилин.

 

З деякими сліпими дітьми я експериментував, і ми танцювали віденський вальс безперервно до чотирьох хвилин. Після регулярних занять незрячі люди помічали, що вони стали краще відчувати простір і орієнтуватися на вулиці.

По-друге, віденський вальс дозволяє значно покращити рухову активність незрячої людини. Особливо це стосується незрячих дітей початкових класів за збереженого інтелекту. Вони швидше навчаються і в поєднанні зі степом аеробікою, а також деякими танцювальними елементами танцю «полька» досягають дуже хороших результатів.

Батьки незрячих дітей вже через два чи три місяці занять, звертали увагу, що у їхньої дитини покрала координація рухів і підвищилася рухова активність. Ефективність занять підвищується, якщо дитина захоплюється музикою та вчиться грати на якомусь музичному інструменті.

У мене був один цікавий випадок із 15-річною дівчиною. Якось восени батьки привели її до мене на заняття. Дівчині заняття сподобалося і вона захотіла продовжувати займатися. Батьки почали приводити її до мене на заняття, хоча я відчував, що вони не вірять, що ці заняття покращать рухову активність їхньої дитини і буде якийсь ефект. Мені здавалося, що ці батьки приводять свою дитину на заняття з танцювальна-рухової терапії лише тому, що дитині це подобається. Ми провели 10 чи 12 занять і перед Новим роком зробили невелику перерву.

Коли ми зустрілися після нового року, то батьки стали емоційно розповідати, які зміни сталися з їхньою дитиною. Виявилося, що раніше, коли батьки проводили з друзями вечірки, їхня донька поводилася тихо і мало рухалася. Цього разу, коли батьки разом із друзями святкували зустріч нового року, під час танців звернули увагу, що їхня донька не сиділа, а також стала танцювати разом із ними. Мама цієї дівчини сказала, що вона зазнала емоційного позитивного шоку, коли побачила, що її дочка стала танцювати разом з усіма. Причому вона звернула увагу, що дівчина не соромилася, танцювала з усіма майже до ранку, і її рухи були природні та органічні. Я дуже був радий таким позитивним змінам у житті цієї чудової сліпої дівчини.

 

По-третє, незряча людина, коли танцює у парі, покращує свої комунікативні навички. Це має дуже велике значення у його особистому житті. Повертаючись до теми класичної танцювальна-рухової терапії, хочу сказати таке. Скільки б ми не проводили занять з незрячими людьми в групах, скільки б ми не проводили занять, що розкрити незрячу людину як особистість в індивідуальному танці, незряча людина будуватиме своє особисте життя, танцюючи виключно в парі. Я побачив в інтернеті два цікаві відео ролики, де незряча людина бере участь у класичній танцювальна-руховій терапії.

Я про це напишу найближчим часом. Я спочатку думав, що віденський вальс здебільшого поширений на європейському континенті і важко буде сприйнятий незрячими людьми на інших континентах через їхні національні особливості. Але останнім часом я звернув увагу, як спортивні бальні танці активно поширюються по всьому світу. Танцюристи з Китаю, Японії, американського континенту все частіше потрапляють у фінали міжнародних турнірів з бальних танців. Зараз набирає великої популярності у США різновид бальних танців American smooth.

https://www.youtube.com/watch?v=dlexzSPwbDY

Тому у мене виникла стійка переконаність у тому, що віденський вальс буде добре сприйнятий незрячими людьми у будь-якій точці світу. Я думаю, що поєднання віденського вальсу, танцювальних елементів фігурного вальсу та American smooth viennese waltz, дозволить незрячій людині постійно знаходити та вивчати щось нове, розвивати свої пропріоцептивні відчуття та його життя буде більш яскравим та цікавим.

https://www.youtube.com/watch?v=oHgWq5jEN48

Також я хочу відзначити, що віденський вальс ми танцюємо під дуже гарну та мелодійну музику. Це дозволяє нам формувати у незрячої людини, особливо дітей, почуття гармонії, естетику, музичність та почуття ритму.

Таким чином, навчання незрячих людей віденському вальсу, бажано з першого класу початкової школи, дозволить значно покращити їх координацію, орієнтацію у просторі, комунікацію з оточуючими людьми, роботу вестибулярного апарату, підвищити рухову активність, знизити ймовірність отримання травм за межами свого будинку та сприяти швидкої соціалізації у суспільство.

 

 

Кожен батько незрячої дитини мріє про те, щоб її дитина мала хорошу координацію, гарну поставу і пластику рухів, впевнено орієнтувався в просторі і могла досить безпечно пересуватися за межами будинку за допомогою білої тростини. Думаю, що ця мрія також має будь-яку дорослу незрячу людину.

Але, правда, така, що чарівних таблеток, які б реалізували цю мрію немає. Тому для реалізації цієї мрії як батьки незрячих дітей, так і дорослі незрячі люди не повинні сподіватися на школу-інтернат, будь-які центри реабілітації, а мають значну частину свого часу витратити на освоєння різних фізичних вправ.

Думаю, що немає необхідності багато писати про значення фізичних вправ для розвитку мозку, покращення трофіки тканин та обміну речовин в організмі. Кожен може зробити запит до пошукової системи інтернету «Вплив фізичних вправ на організм людини» і ви отримаєте не одну сотню посилань на відеоролики на цю тему. Більше того, перебування на сонці та свіжому повітрі разом із фізичними навантаженнями дозволяє виробляти в організмі людини гормони щастя – дофамін, серотонін та ендорфіни. Вони прискорюють процеси розумової діяльності, знижують стрес, втому, покращують мотивацію до творчої діяльності.

І тут виникає найбільша проблема. А які вправи вибрати, тому що в інтернеті їх пропонують буквально тисячі для різних груп м’язів, а часу ми маємо не так багато. Виходячи з вище викладеного, я вирішив допомогти незрячим людям та батькам незрячих дітей та запропонувати низку вправ, які можна віднести до серії «must have» – повинен обов’язково мати. До вибору вправ я підійшов з погляду таких вимог:

1. Вправа може виконуватися вдома.

2. Вправа робиться зі своєю вагою без спеціальних тренажерів за винятком використання білої тростини як гімнастичної палиці та підручних матеріалів, які можна знайти вдома.

3. Простота вправи.

4. Імовірність отримання травми під час виконання вправи зведено до мінімуму. Тому я пропоную невеликий набір вправ для розтягування підколінних зв’язок і м’язів кульшового суглоба, які суттєво покращують мобільність та координацію не тільки незрячої людини. Раптові зупинки та зміна напрямку руху можуть призвести до розтягування зв’язок. Причиною буде різке та сильне м’язове скорочення.

Для демонстрації цих вправ мені із задоволенням допомогла чудова незряча дівчинка Вероніка. Часто для виконання такої вправи, як «Складка», потрібна наявність помічника, який допомагає тиском у спину нахилятися вперед і розтягувати підколінні зв’язки. У нашому варіанті функцію помічника виконує підлогу. Отже, для початку вправи необхідно лягти на підлогу тазом, притулившись до стіни, а ноги розташувати разом вертикально вгору, як показано на фотографії.

Перша вправа. Намагаємося якнайкраще витягнути ноги, щоб відстань між коліном та стіною була якнайменша. Потім починаємо по черзі витягувати пальці стоп до гори і на себе. Робимо цю вправу, не поспішаючи 10-15 разів.

Друга вправа. Для поліпшення координації носок правої ноги нагору, а носок лівої ноги на себе і навпаки. Також робимо цю вправу 10-15 разів.

Третя вправа. Ця вправа полягає у розгортанні стоп ближче до першої позиції, і витягуємо пальці стопи вгору. Затримуємось у цьому положенні від 30 секунд до однієї хвилини.

Четверта вправа. Продовжуючи перебувати у вихідному положенні, розводимо ноги по стіні якнайширше до появи легкого болю і знаходимося в цьому положенні 2-3 хвилини.

П’ята вправа. Для розтягування м’язів кульшового суглоба стопу правої ноги заводимо із зовнішнього боку на рівні коліна лівої ноги і відводимо праве коліно якомога ближче до стіни до появи болю в м’язах кульшового суглоба і намагаємося знаходитися в цьому положенні протягом 2-3 хвилин. Потім міняємо становище на іншу ногу.

Шоста вправа. Перебуваючи у вихідному положенні, з’єднуємо стопи один з одним і опускаємо вниз, розводячи при цьому коліна якнайширше і ближче до стіни. Натискаючи на коліна, ми можемо самостійно регулювати болючі відчуття в районі м’язів тазового дна і не допустити отримання травми.

Таким чином, регулярно виконуючи дані вправи, незряча людина може значно покращити роботу м’язів опорно-рухового апарату, свою координацію та мобільність, що безпосередньо позначиться на його безпеці при пересуванні за межами будинку та значно зменшить ймовірність травматизму.

 

У попередній статті про стопу я писав, що присідання на одній нозі є функціональним тестом, коли дитина прийшла на огляд до ортопеда. Саме так про це говорив лікар – ортопед Кирило Шликов. У зв’язку з тим, що при виконанні цієї вправи працюють колінний та кульшовий суглоби, то незрячій людині складно їх правильно скоординувати, щоб тіло знаходилося і залишалося постійно у вертикальному положенні. Особливо це стосується незрячих людей, які не бачать із самого народження. Для вирішення цієї проблеми дуже добре тренувати цю вправу біля стінки. Для того, щоб незряча людина чітко усвідомила і запам’ятала м’язову механіку виконання даної вправи ми розбиваємо її на низку підготовчих етапів.

1. Для початку потрібно стати незрячій людині спиною до стіни і відчути її вертикаль, торкаючись стіни одночасно потилицею, лопатками, тазом та п’ятами стоп.

2. Потім опустити руки, розкрити долоні та легко притиснути їх до стіни.

3. Спробувати долонями ковзати вздовж стіни вгору та вниз, природно згинаючи коліна і зберігаючи при цьому постійний контакт зі стіною потилицею, лопатками, тазом та п’ятами стоп.

4. Коли незряча людина буде досить легко і впевнено ковзати вздовж стіни вгору і вниз, контролюючи її баланс, дайте можливість спробувати перенести вагу тіла на одну ногу і зробити кілька присідань.

5. Потім повторити те саме дію на іншу ногу.
6.  Коли рухова навичка присідання на одній нозі біля стіни досить добре буде засвоєна незрячою людиною, то необхідно їй вже пробувати виконувати цю вправу, не торкаючись стіни, при збереженні вертикальної осі.
7. Я рекомендую починати виконувати цю вправу з 8-10 присідань щодня. Через 3-4 місяці збільшити кількість присідань до 15. А через півроку довести кількість присідань до 20. На мою думку, ця вправа також відноситься до серії вправ «must have» – повинен мати для незрячих людей. У висновку хочу відзначити, що ця вправа зміцнює м’язи гомілки, покращує відчуття балансу та вертикальної осі, розвиває вестибулярний апарат, покращує сприйняття простору і, як наслідок, сприяє зменшенню травматизму при переміщенні незрячих людей за межами будинку.