Сьогодні маю чудову новину. Анна Серпутько на заняттях з танцювальної терапії зробила мій день чудовими успіхами.

По-перше, у нас сьогодні вийшло станцювати віденський вальс у стандартному темпі. Зробити три кроки протягом однієї секунди зі зміною ваги і під музику не завжди виходить у здорової зрячої людини, але Анна після інсульту успішно впоралася з цим непростим завданням.

З 20 березня ми провели 17 занять і результати показують дуже хорошу динаміку поліпшення її функціонального стану. Безумовно, не можна сказати, що найближчим часом заняття з танцювальної терапії повністю відновлять втрачені навички. Після інсульту відбулися серйозні порушення роботи центральної нервової системи, які виявились у спастичності частини спинних м’язів біля грудного відділу хребта, які методом танцювальної терапії прибрати не можна. Тут швидше потрібна дуже тонка мануальна терапія.

По-друге, Анна вправу «стрибки з розведенням ніг убік і разом» почала робити без зупинки. До цього їй потрібно було час, щоб зосередитися і стрибнути, зводячи ноги то разом, то розводячи в сторони.

По-третє, під час практики бігу на невеликі дистанції, Анна почала бігти набагато швидше і впевненіше.

По-четверте, Анна почала підніматися сходами не тримаючись за поручні чи стінку. Вже з сьогоднішнього дня вона почала морально готуватися до того, щоб і спускатися самостійно. Поки що є невеликий страх, але я сподіваюся, що при подальшій роботі Анні вдасться чудово впоратися і з проблемою.

Завдяки чому стали можливі такі результати?

По-перше, абсолютної довіри Анни мені як терапевту. У нас вийшла дуже злагоджена команда, яка намагається вирішити абсолютно не стандартне завдання. Анна ніколи не мала раніше інсульту, і вона намагається відновитися вперше. І для мене це теж певний виклик, тому що я ніколи раніше не займався танцювальною реабілітацією людей після інсульту, і я намагаюся адаптувати напрацювання для незрячих щодо покращення їхньої безпеки пересування у просторі для реабілітації Анни.

По-друге, дивовижної цілеспрямованості та працездатності Ані на занятті, розуміння того, що я даю найнеобхідніше на даний момент.

По-третє, завдяки використанню гумору, емоцій, роботи з уявою цього результату не було б.

По-четверте, ми намагаємося оптимально використовувати принципи Гленна Домана – це ЧІП (частота, інтенсивність та тривалість) щодо навантаження на опорно-руховий апарат. Головний упор у роботі було зроблено підвищення пропріоцептивних відчуттів свого тіла, балансу, ваги на одній нозі, швидкої зміни ніг за умови повного контролю балансу.

Сьогодні на занятті Анна мені зізналася, що, слухаючи у березні цього року мій виступ на конференції в 5 інтернаті про роботу з незрячими та про ефективність низки вправ, вона була впевнена, що це не для неї. Проте наша спільна робота показала, що вона помилялася. Сподіваюся, що наша співпраця ще принесе нам чимало здивувань. Я дивуватиму Анну своїми ідеями, а вона мене і себе своїми емоціями та результатами.

Попередній висновок такий. Вправи для незрячих щодо покращення безпеки пересування у просторі мають універсальний характер та сприяють хворим після інсульту відновлювати функціональність опорно-рухового апарату.