Архіви позначок: Moshe Feldenkrais

Значення методу Моше Фельденкрайза для незрячих та їхніх батьків. Остання частина.

Залишити відповідь

У цій статті я закінчу розглядати ідеї Моше Фельденкрайза (Moshe Feldenkrais) із другої частини його книги «Дія заради розуміння. Дванадцять практичних уроків і яку користь ми можемо знайти для незрячих людей та їхніх батьків.

Перш ніж розглядати шість уроків, що залишилися, мені б хотілося, щоб у читача не склалася думка, що я є критиком і противником ідей Моше Фельденкрайза. У молодості я 12 років займався бальними танцями і після 20 років перерви більше 17 років продовжую танцювальну практику. Коли я повернувся до бальних танців, то почав шукати найбільш ефективні вправи, які мені допоможуть максимально швидко повернути втрачену спортивну форму. Ця звичка у мене збереглася і при роботі з незрячими дорослими та дітьми, коли я шукаю вправи щодо покращення мобільності та координації роботи м’язових груп, які допоможуть незрячим людям у їхньому повсякденному житті.

Роботу Моше Фельденкрайза, як і роботу професійних танцюристів, можна порівняти з роботою художників або скульпторів. Коли ви починаєте вчитися танцювати, то вчіть базові рухи, намагаєтеся, щоб ваші м’язи ніг та всього тіла працювали у потрібній послідовності під музику у певному ритмі. Чим більше ви танцюєте, тим більше ви починаєте цінувати дрібні деталі, які роблять ваш танець яскравішим і виразнішим. Також працює художник. Спочатку він наносить на картину великі мазки, створюючи загальне тло, а потім за допомогою дрібніших деталей створює шедевр.

Я припускаю, що і Моше Фельденкрайз як фізіолог, працюючи з реабілітації хворих, спочатку використовував базові техніки. Але в процесі практики став набагато глибше відчувати м’язові взаємозв’язки та роботу дрібних м’язів, що власне і призвело його до створення за його словами понад тисячу різних уроків. Думаю, що в сучасному світі роботу Моше Фельденкрайза можна було б порівняти з роботою кінезіолога і він знав і усвідомлював взаємозв’язок роботи м’язів та суглобів, що зараз зветься як анатомічні потяги Томаса Майєрса (Thomas W. Myers). Тому я аналізую вправи Моше Фельденкрайза з точки зору ефективності та корисності для незрячої людини, а також чи є більш ефективні вправи.

Урок 7: посадка голови впливає стан мускулатури. У цьому уроці дуже складно зрозуміти головну мету запропонованих вправ. У вступній частині Моше Фельденкрайз пише, що ми відчуємо, як залежить м’язи всього тіла від роботи м’язів голови і шиї. Чим вільніше рух голови і чим краще вона може повернутися, тим легше стає повернути все тіло настільки, наскільки анатомічно це можливо. І робить висновок, що від цього покращиться градація м’язового зусилля при більш тонких м’язових діях.

Для досягнення мети уроку Моше Фельденкрайз пропонує лягти на живіт, покласти долоні одну на іншу так, щоб можна було покласти лоба і зігнути коліна під прямим кутом. Коліна та кісточки разом. Потім він пропонує нахиляти стопи вправо до підлоги так, щоб стопи ковзали один до одного і потім повернутися у вихідне положення. Необхідно зробити цю вправу двадцять п’ять разів, і звернути увагу, через які частини кісткової структури проходить обертальний рух від ніг до хребців шиї. При цьому він додатково просить учня подивитися, який із ліктів рухається далі під час руху праворуч і як цей лікоть повертається в початкове положення, коли ноги повертаються до середини. Рух ліктя невеликий, але його можна помітити.

Після виконання цієї вправи, Моше Фельденкрайз зробити те саме при нахилі стоп вліво. А потім пропонує урізноманітнити цю вправу, повертаючи голову то вправо, то вліво. Я спробував якомога точніше виконати ці вправи, але я помітив, що у мене лікті не рухаються і м’язи голови та шиї практично не напружуються. Відсутність цих відчуттів я пояснив собі так. Коли ви професійно займаєтеся бальними танцями, то одним із головних завдань є поділ роботи м’язів опорно-рухового апарату та верхньої частини корпусу. При цьому особлива увага звертається на розвиток ротації тіла у двох горизонтальних площинах у районі кульшового суглоба та в районі грудного відділу.

У бальних танцях місце кульшового суглоба називають центром тяжкості, а місце грудного відділу називають центром легкості. У мене склалося враження, що цими вправами Моше Фельденкрайз хотів розвинути ротаційні можливості хребців поперекового відділу. Я впевнений, що після виконання цих вправ абсолютна більшість людей, які не займаються бальними танцями, відчують значні покращення при повороті тіла. Тепер головне питання. Чи незрячі люди робитимуть ці вправи? Думаю, що не будуть, тому що вони займають дуже багато часу і якщо зрячій людині складно визначити лежачи, під яким кутом знаходяться її зігнуті ноги в колінах, то для незрячої людини зробити це просто неможливо.

Чи є ефективніші вправи? Є.

Щоб розвинути ротаційні можливості хребців поперекового відділу у незрячих людей, я пропоную наступну вправу. Початкове положення стати прямо, ноги на ширині плечей, коліна м’які. Також трохи пом’якшити кульшові суглоби, наче ви захотіли сісти на стілець і тільки почали сідати. Ви уявляєте, що ваш хребет, це рівна сталева спиця, на яку насаджено ваше тіло, і ви в невеликому темпі починаєте обертати ваше тіло. У процесі обертання ви поступово збільшуєте амплітуду обертання. При виконанні цієї вправи ви відчуєте, що чим більше ви розслаблюєте м’язи біля вашого хребта, тим амплітуда обертання стає більше. Ви можете ускладнити цю вправу, використовуючи вагу стороннього предмета. Наприклад, це може бути дволітрова пляшка води або медичний м’яч вагою 2 або 3 кілограми.

 

hdr

Якщо ви один, то можете стати спиною до столу, на якому стоїть пляшка води у вихідне положення. Потім обертанням праворуч ви берете цю пляшку і зворотним обертанням ставите її на місце. Це дозволить вам не тільки розвивати ротаційні можливості хребців поперекового відділу, але також зміцнювати м’язи рук та м’язи в районі живота, які відповідають за вашу рівновагу.

hdr

Також цю вправу можна робити у парі. Незрячі люди охоче роблять це вправу, оскільки бачать можливості його застосування у житті. Ця вправа дуже важлива для незрячої людини, тому що ротація кульшового суглоба у незрячих людей дуже слабка через особливості життя незрячих людей. Якщо зряча людина хоче взяти річ, що лежить осторонь нього, він зробить ротацію в тазостегновому суглобі, поверне корпус і дістане рукою потрібну йому річ. Якщо незрячій людині кажуть, що річ, яка його цікавить, знаходиться осторонь від неї, то вона повернеться разом зі стопами і буде руками шукати потрібну річ. Таким чином, ротації в тілі він не матиме.

Корисно буде робити цю вправу в комплексі з вправою щодо розвитку ротації грудного відділу. З цією метою ми можемо використовувати білу тростину у вигляді гімнастичної палиці. Робимо ротацію грудного відділу у двох варіантах. Перший варіант, коли білий тростину під ліктями.

 

dav

Другий варіант, коли біла тростина за лопатками.

dav

Виконуючи цю вправу, незряча людина покращує ротаційні можливості грудного відділу, а також поставу та презентаційний вигляд.

Урок 8: вдосконалення свого образу.

У цьому уроці Моше Фельденкрайз пише наступне: «Ви навчитеся використовувати певну групу м’язів для здійснення особливих рухів у різних положеннях тіла. Суглоби, які ви використовуватимете, стануть більш рухливими і протягом години досягнуть максимального рівня гнучкості». Думаю, що сенс пропонованих вправ буде дуже складно пояснити незрячій людині, оскільки вміння поставити ногу на маківку голови, не матиме практичного застосування і з часом забудеться. Тому робити ці вправи незрячій людині не потрібно. Але що є корисного у цьому уроці для батьків незрячих дітей?

Це зауваження Моше Фельденкрайза про те, що багато вчителів не дають учням часу, необхідного для того, щоб відчути наслідки різних дій, навіть таких абстрактних, як мислення. На мій погляд, це стосується не тільки рухової активності. Часто батьки, як незрячих дітей, і зрячих дітей, з розвитку здібностей дитини на різних галузях, водять їх у різні гуртки і секції. Наприклад, одразу після школи везуть дитину на урок музики чи співу, а потім на урок іноземної мови. І вони роблять це так швидко, що дитина не має часу усвідомити навчальний матеріал, який він щойно вивчав.

Батьки повинні розуміти, що їхня дитина теж потребує особистого часу, і вони обов’язково повинні давати дитині час протягом 15-20 хвилин побути наодинці зі своїми думками після кожного уроку. У моїй практиці був такий випадок, коли я домовився з батьками незрячої дівчинки 13 років позайматися з нею на певний час. Коли я прийшов у призначений час, незряча дівчинка тільки-но перестала займатися з викладачем іноземної мови. І я бачив по ній, що вона потребує такого часу. Я їй запропонував прилягти на диван і ввімкнув повільну музику із простим ритмом та елементами релаксації. Хвилин десять вона лежала на дивані, і ми мовчали. Потім я їй поставив питання про характер музики, що грає, і з її відповіді я зрозумів, що вона готова до уроку.

Хвилин 5 ми ще поговорили про музику, яку вона віддає перевагу залежно від її настрою, і ми розпочали урок, який пройшов дуже ефективно. Незряча дівчинка була мені дуже вдячна за можливість побути наодинці зі своїми думками. Я також згоден з Моше Фельденкрайз про важливість уявного повторення. Ми постійно бачимо на змаганнях із гірськолижного спорту як спортсмени перед спуском подумки проходять трасу. Мені один незрячий дорослий чоловік після регулярних занять з танцювальної терапії сказав, що раніше, коли він чув музику, він танцював у себе в голові. Тепер, коли він чує музику, він відчуває як роботу м’язів опорно-рухового апарату, а й послідовність роботи цих м’язів. В результаті у нього значно покращилося сприйняття навколишнього простору та безпека пересування за межами будинку.

Урок 9: просторові відносини як координації дії.

У цьому уроці Моше Фельденкрайз говорить про те, що свідома увага до просторових відносин між кінцівками, що рухаються, робить рух скоординованим і плавним; якщо систематично приділяти увагу тому, щоб відчути частини тіла, це може позбавити їх зайвої напруги. Відразу можу сказати, та й не тільки я, що незрячі люди не дружать із просторовими співвідношеннями і віддають перевагу тактильним відчуттям. Незряча людина не водитиме носом по колу циферблата, що представляється, тому що знову у нього виникне питання «Навіщо?».

Але сама ідея відчуття гумок, що розтягуються і скорочуються, у формі витягнутих у протилежному напрямку рук вперед і назад хороша. І я в наступній статті напишу про чотири з моєї точки зору ефективні вправи на шийно-комірцеву зону для незрячих людей і не тільки.

Урок10: рух очей організують рух тіла.

Цей урок Моше Фельденкрайз запропонував, оскільки зауважив, що багато людей руху очей не скоординовані достатньо з м’язової діяльністю. У зв’язку з тим, що ми розглядаємо ідеї Моше Фельденкрайза для незрячих людей, ми повинні розуміти, що ці вправи не мають сенсу для незрячих людей. Щоправда він пропонує зробити прості обертальні рухи ліворуч і праворуч із заплющеними очима, а потім, після того як рухи будуть плавними і текучими відкрити їх. І зауважує, що після того, як учні розплющують очі, то їхні рухи стають більш різкими та уривчастими.

Хочу наголосити, що у світі незрячих людей все навпаки. Більшість незрячих людей рухи різкі і уривчасті, і з цих рухів ми можемо визначити, що з людини є якісь проблеми. Якщо людина не бачить із самого народження, то для неї такі поняття як «плавність» чи «плинність» є абстрактними і необхідно пояснювати, розповідати та робити вправи. Наприклад, поліпшення пластичності рук. Цю вправу можна робити з дітьми, починаючи з 5-6 років, коли вже дитина познайомилася з такими поняттями як фарби та пензлик. Безумовно, дитина не розуміє кольору, але тактильно може добре відчути структуру пензлика. І ми пропонуємо незрячій дитині уявити, що її кисті рук це пензлики для малювання, і вона фарбує стіну.

 

Він стає майже на відстані витягнутої руки від стіни, розслаблює пальці, вони дивляться вниз і зап’ястками тильною стороною долоні торкається стіни. І починає плавно вести їх нагору. Досягши певної висоти, незряча дитина змінює напрямок, вже стосується розкритими долонями стіни і починає плавно вести зап’ястя рук униз. Зазвичай у балерин починається рух руки від зап’ястя.

Ми можемо урізноманітнити цю вправу і поставити незрячу дитину в кут кімнати так, щоб вона простягнувши свої руки в сторони, змогла торкнутися зап’ястями стін. І також зробити плавні рухи вгору і вниз. Ці вправи покращать пластичність рук незрячої дитини, і вже у дорослому віці вона почуватиметься комфортніше.

Урок 11: усвідомлення елементів, що знаходяться поза свідомістю, за допомогою засобів, підвладних свідомості. У цьому уроці Моше Фельденкрайз справедливо зауважує, що «кожна людина в тілі має частини, які вона повністю усвідомлює, і частини, з якими вона не цілком знайома. Наприклад, майже кожна людина усвідомлює губи та кінчики пальців краще, ніж потилицю та пахви. Повний і однорідний образ себе, усвідомлення всіх частин тіла – відчуттів, почуттів та думок – це ідеал, який досі важко досягнутий. У цьому уроці пропонується техніка поповнення образу себе за допомогою зіставлення відчуттів у частинах тіла, які людина усвідомлює та тих, які вона не усвідомлює. Цей досвід допоможе усвідомити ті частини тіла, які використовуються у звичайних свідомих діях».

Я вважаю, що запропоновані вправи на уяву незрячим людям не потрібні.

По-перше, вони пов’язані з просторовими уявленнями, які для незрячих людей є пріоритетними.

По-друге, Моше Фельденкрайз, описуючи ці вправи уяву, використовує анатомічні терміни частин тіла людини, що він бачив окремо, коли вивчав фізіологію. Тому, щоб незряча людина спробувала зробити ці вправи, вона має пройти базовий курс анатомії, під час якого тактильно відчути кожну частину тіла, про яку згадує Моше Фельденкрайз.

На мою думку у незрячих людей у ході свого життя, змінюються уявлення про своє тіло та його пропорції. Це з тим, що сприйняття навколишнього світу вони постійно підкріплюють тактильними відчуттями, використовуючи кисті рук. І після певного проміжку часу у них виникають відчуття, що їхні руки довші за ноги, оскільки вони постійно руками тягнуться і щось обмацують.

У зв’язку з цим, відчуття частин тіла опорно-рухового апарату стає значно меншим. На першому груповому занятті з незрячими людьми, коли ми говоримо про нашу презентацію та поставу, я завжди ставлю питання і дивлюся на їхню реакцію. Це питання звучить так: «Як зараз стоять ваші стопи? Шкарпетки стоп спрямовані всередину, шкарпетки стоп розсунуті чи вони стоять рівно?». Після мого питання відбувається пауза протягом 5-10 секунд, перш ніж незрячі люди починають відповідати. Ця пауза свідчить, що незрячі люди мало приділяють увагу розвитку проприоцептивных відчуттів опорно-рухового апарату і особливо стоп.

В результаті виникає висока ймовірність втрати контролю балансу при переміщенні в просторі, що може призвести до падіння та травмування. Після кількох занять щодо поліпшення пропріоцептивних відчуттів опорно-рухового апарату абсолютно всі незрячі люди відзначали, що стали впевненіше пересуватися в просторі, покращилося відчуття простору і необхідність вийти за межі будинку вже не викликає великої тривоги. На мій погляд, катати уявну залізну кульку по тілу також не буде ефективною вправою і для зрячих людей. Ми не можемо використовувати цю уяву у практичній діяльності.

А якщо ми будемо у вертикальному положенні намагатися розтягувати наш хребет, уявляючи, що нас тягнуть за потилицю вгору, то ця вправа може бути ефективною та корисною. По-перше, регулярно роблячи цю вправу, ви можете збільшити своє зростання на один чи два сантиметри, що дуже важливо для людей невисокого зросту.

По-друге, розтягуючи хребет, ви можете звільнити можливі затискачі нервових закінчень у міжхребцевих дисках, які пов’язані з різними органами тіла та покращити роботу цих органів.

По-третє, покращуватиметься ваша постава та презентація.

По-четверте, ця вправа завжди застосовується у бальних танцях. Танцюристи або витягують себе вертикально вгору, або витягують себе по кривій лінії від куприка в ліве плече, коли встають у пару.

 

Урок 12: мислення та дихання.

Моше Фельденкрайз пише наступне: «Багато людей не використовують зростання життєвих сил, яке можна отримати від повного та регулярного дихання відповідно до нервової та фізичної структури людини; багато хто навіть не знає, що це таке. У цьому уроці ми спробуємо опанувати форму дихання, яка легко перетворюється на звичку і збільшує здібності людини в цілому». І далі Моше Фельденкрайз докладно описує роботу дихальної системи людини з погляду фізіології з використанням медичної термінології, що для незрячих людей зрозуміти такий виклад дуже складно, а також запропоновані вправи.

Дуже часто я чую від незрячих людей, щоб їм пояснювали якомога простіше та доступніше. Але тут я мушу уточнити. Незрячі люди мають на увазі, щоб їм пояснювали термінами, зрозумілими для них. І для незрячих людей основний зміст 12 уроку Моше Фельденкрайза можна пояснити одним абзацом цього уроку. Заголовок цього абзацу звучить так – поглинання більшої кількості кисню означає більшу життєвість. І далі в цьому абзаці Моше Фельденкрайз пише, що навіть невелике збільшення дихання покращить процес окиснення та метаболізм.

Таким чином, для незрячої людини зміст дванадцятого уроку має звучати приблизно так. Для покращення обміну речовин вашого організму необхідно збільшити обсяг ваших легенів або ефективність повітря, що вдихається. У науковій літературі це називається життєва ємність легень.

Які вправи для незрячих людей будуть прості та зрозумілі?

1. Надувати повітряні кульки. Якщо ви в пошуковій системі інтернету напишіть «тренування легень», то вам пошукова система відразу запропонує кілька варіантів і там обов’язково будуть поради лікарів з тренування легенів надуванням повітряних кульок.

2. Також для незрячих людей, особливо дітей, буде цікаво видувати повітря через трубочку у воду. Звук у вигляді булькання води викликатиме у них додатковий інтерес, і нагадуватиме швидше гру, ніж виконання вправи. А зусилля, з якими видувається повітря, змінюватимуть гучність і характер звуку, що може викликати у дитини додаткову позитивну реакцію.

3. Заняття в плавальному басейні дозволять не тільки збільшити ємність легень, а й збільшити ефективність повітря, що вдихається.

4. Вправа із затримкою дихання. Ця вправа випробувана мною, і я можу підтвердити її ефективність. Цю вправу можна робити не тільки на підлозі, а й лежачи в ліжку. Ляжте на підлогу, на спину та підтягніть ноги до себе, зігнувши в колінах. Потім не поспішаючи зробіть вдих якомога глибше, щоб ваша грудна клітка збільшилася якнайбільше. Затримайте дихання на 5-10 секунд і коли захочете видихнути, спробуйте ще трохи вдихнути. Зробіть цю вправу 10-12 разів.

Вже після місяця тренувань я відчув, що моя життєва ємність легень збільшилася, оскільки збільшилася моя витривалість. Я помітив на тренуваннях, що під час танцю я втомлююсь значно менше і краще контролюю своє тіло в процесі руху.

Насамкінець я хочу навести наступні слова Моше Фельденкрайза. «Усі ми стикалися із ситуацією, коли доводиться перечитувати фразу, бо ми прочитали її неуважно; хоча, можливо, ми прочитали всі слова і навіть проговорили їх про себе, але нічого не зрозуміли. Що ми робимо під час перечитування? Чи справді так суттєво, що ми спостерігаємо за роботою власного розуму під час читання?». Я постарався прочитати книгу Моше Фельденкрайза з погляду наскільки вона може бути корисною для незрячої людини з метою вдосконалення її функцій, істотно важливих для її життя. Можливо, що я зневажив деякі ідеї. Думаю, що через рік чи два я спробую знову перечитати цю книгу і знайти щось нове та корисне для незрячих людей.

 

Значення методу Моше Фельденкрайза для незрячих та їхніх батьків. Частина 3.

Залишити відповідь

Продовжуємо розглядати ідеї Моше Фельденкрайза (Moshe Feldenkrais) у другій частині його книги Дія заради розуміння. Дванадцять практичних уроків і яку користь ми можемо знайти для незрячих людей та їхніх батьків.

Урок 2: що таке гарна дія?

У цьому уроці Моше Фельденкрайз зазначає, що про ефективність дії можна судити насамперед за простим критерієм: чи досягає вона своєї мети. І одним із критеріїв, за яким можна судити про якість руху, Моше Фельденкрайз визначає здатність людини у будь-який момент зупинити рух і потім його продовжити.

Я повністю згоден з цим визначенням, оскільки яскравим прикладом підтвердження цього твердження може бути лекція танцювального педагога світового рівня Ганса Гальке (Hans Galke) на тему «Якісна латина» (Quality Latin), яку він прочитав у танцювальній столиці Великобританії Блекпул (Blackpool) міжнародному конгресі з танцювального спорту у 2007 році. На цій лекції йому допомагали багаторазові чемпіони світу Брайан Ватсон та Кармен Вінчеллі (Bryan Watson and Carmen).

Ханс Гальке попросив Брайана Ватсона та Кармен протанцювати свою композицію і під час танцю періодично говорив стоп. І щоразу, коли Ганс Гальке говорив стоп, Брайан Ватсон і Кармен зупинялися нерухомо і зберігали баланс і рівновагу.

Тепер дамо відповідь на запитання – яке значення має ця ідея Моше Фельденкрайза для незрячих людей? Відповім однозначно – так, має. Ця ідея дуже ефективна для незрячих людей, коли ми моделюємо простий крок незрячої людини. Я практично завжди на занятті з незрячими людьми прошу їх виконати вправу, моделюючи простий крок, у процесі якого я розповідаю про те, як контролювати свій рух та у разі відчуття небезпеки повернутися на вихідне становище.

Ця вправа підвищує пропріоцептивні відчуття не лише стопи, а й усього тіла незрячої людини, покращує роботу вестибулярного апарату, а також безпеку пересування та зниження травматизму. Крім того, після таких вправ візуально рух незрячої людини стає більш плавним і природним завдяки значному поліпшенню внутрішнього контролю незрячим за роботою м’язів опорно-рухового апарату.

Думаю, що багато фахівців, які пропагують метод Моше Фельденкрайза та зосередили свою увагу лише на заняттях, не звернули увагу на те, що Моше Фельденкрайз порушує і психолого-педагогічні проблеми. Зокрема, у другому уроці він наголошує на такій функції людини, суттєвій для її життя, як здатність до самовдосконалення. Він зазначає, що, як правило, люди припиняють розвивати та вдосконалювати свої здібності до пристосування близько тринадцяти-чотирнадцяти років.

І далі він пише: «Ці обмеження зазвичай виникають у результаті труднощів, з якими стикається індивід у процесі фізіологічного чи соціального розвитку. Коли індивід багаторазово відчуває певну складність, він зазвичай залишає діяльність, яка виявляється важкою, не вдається або якимось чином її не задовольняє. Він встановлює собі правило, кажучи, наприклад: «Я не можу навчитися танцювати», «Я нетовариський за природою» чи «Мені ніколи зрозуміти математику». Межі, які він у такий спосіб собі ставить, завадять його розвитку у тих галузях, що він вирішив залишити, а й у інших; вони можуть спричинити всю його особистість загалом».

Говорячи сучасною мовою, Моше Фельденкрайз має на увазі таке поняття як перехресна адаптація. Наприклад, ви вивчаєте різні танцювальні рухи. І чим більше і різноманітніших рухів ви вивчите, тим більше нейронних зв’язків буде у вашому мозку і тим легше вам вивчити такі незнайомі рухи. Моше Фельденкрайз наголошував у багатьох своїх виступах, що значна частина людей, після кількох занять у нього з усвідомлення свого руху, зауважували, що на роботі вони стали більш сконцентрованими та ефективними, у них підвищилася продуктивність праці.

Тому батьки незрячих дітей повинні зробити для себе такий висновок – будьте самі допитливими та розвивайте у своїх дітей любов до різноманітних знань і тоді ваша дитина розвиватиметься максимально гармонійно. Особливу увагу в перші роки життя вашої дитини зверніть на її рухову активність і різноманітність навколишніх звуків, тому що треба постійно пам’ятати, що ваша дитина сприймає навколишній світ як слухач, а не як глядач.

Значення методу Моше Фельденкрайза для незрячих та їхніх батьків. Частина 2.

Залишити відповідь

Я думав, що закінчу у другій частині розглядати ідеї Моше Фельденкрайза у другій частині його книги «Дія заради розуміння. Дванадцять практичних уроків». Проте, неспішне і глибше повторне прочитання, і аналіз його ідей змусили змінити мою початкову думку.

На мій погляд фундамент його ідей перебуває саме у загальних вказівках до другої частини його книги.

1. Моше Фельденкрайз з перших рядків попереджає у тому, що немає необхідності сприймати інформацію, що він дає занадто буквально. Дуже часто люди шукають чарівну таблетку або чудо вправу, яка позбавить їх будь-яких хвороб і нездужань. Ось що він пише. «Ці дванадцять уроків вибрано з понад тисячі, даних протягом кількох років в Інституті Фенделькрайза. Не обов’язково виконувати ці вправи у такій послідовності, вони обрані, скоріше, як ілюстрація положень системи та методу автора».

Ще раз хочу наголосити – це ілюстрація положень системи та методу автора. Крім того, він пише: «Протягом кількох тижнів можна досягти значного вдосконалення всіх функцій, суттєвих для життя». Ось так він, як фізіолог, коротко сформулював головну мету своєї роботи – досягти вдосконалення всіх функцій, суттєвих для життя.

І я одразу хочу попросити всіх фахівців, які працюють за методом Моше Фельденкрайза, якщо ви хочете мені щось написати та прокоментувати, почніть з того, що дайте відповідь на питання – які функції, суттєві для життя людини Моше Фельденкрайз мав на увазі?

2. Моше Фельденкрайз зазначає, що «Ці вправи призначені для вдосконалення здібностей, тобто розширення меж можливого: перетворення неможливого на можливе, важкого — на легке, а легкого — на приємне. Лише ті дії, які легкі та приємні, стають частиною звичного життя та постійно використовуються».

Якщо ці вправи пов’язані з рухом і розширенням можливостей нашого руху, то йдеться про підвищення мобільності нашого тіла для вирішення нагальних повсякденних завдань. Використовуючи термінологію спорту, ми говоримо про правильну техніку виконання руху. Правильна техніка виконання руху – це коли витрачається найменшу кількість енергії виконання даного руху.

Коли ми робимо незнайомий рух, наш мозок спочатку сприймає цей рух як стрес і практично всі м’язи напружені. При повторенні вправи поступово відключаються ті м’язи, які беруть участь у русі і залишаються найнеобхідніші. Тому, не випадково, Моше Фельденкрайз написав, що кожна вправа повинна робитися не менше двадцяти п’яти разів.

3. Моше Фельденкрайз займався йогою і невипадково для свого методу використовував головні принципи йоги. Це концентрація уваги на виконанні вправи, дихання та дихальний ритм. Він пише таке: «Коли ми вчимося діяти, ми повинні бути вільними і повинні звертати увагу на те, що відбувається всередині нас; у цьому стані наш розум буде чистим, а дихання – легко контрольованим; не буде напруги, що викликається стресом. Якщо намагатися вчитися в умовах максимального зусилля, яке все ж таки здається недостатнім, — не буде можливості зробити рух швидше, краще чи сильніше, оскільки індивід уже досяг межі своїх можливостей. У цей час дихання припиняється, починаються поверхневі зусилля, втрачається здатність спостерігати; немає можливості покращення. …Швидкість вправ завжди має відповідати ритму дихання. У міру того, як тіло знаходить організацію, дихання буде автоматично пристосовуватися до різних рухів ».

4. Також Моше Фельденкрайз звернув увагу на те, що неправильний технічний рух у багатьох людей набуває сили звички і їм цей рух дуже важко виправити. Зокрема він пише: «Дуже важко виправити звичну неправильну позу або рух, навіть якщо ми ясно їх усвідомлюємо. Отже, неможливо змінити звичку, спираючись лише на відчуття. Потрібно прикладати кілька розумових зусиль доти, доки виправлена поза не почне здаватися нормальною і не перетвориться на нову звичку».

Якщо перекласти цю думку танцювальною мовою, то вона виглядатиме таким чином. Ви захотіли виконати якийсь танцювальний елемент та почали його танцювати протягом певного часу. У вас в голові чітко склалася картинка, як ви хочете виглядати збоку та алгоритм роботи м’язів під час виконання даного танцювального елементу. Але, як то кажуть, немає межі досконалості.

І, за словами великого британського педагога Кенні Уелша, якщо вам кажуть, щоб повніше відповідати вашій картинці, ви повинні змінити алгоритм роботи ваших м’язів, то ви дійсно повинні докласти серйозних зусиль для зміни даного алгоритму. Але дуже часто буває, що на семінарі танцюрист змінює цей алгоритм, а наступного дня знову танцює за старим алгоритмом. Тому, за словами того ж Кенні Уелша, ідеальним є те, коли картинка у вашій голові збігається з вашим реальним рухом.

  1. Думаю, що багато читачів книги Моше Фельденкрайза пропустили його думку, в якій він говорить про розвиток роботи мозку в багатозадачному режимі. Зокрема він пише: «На моїх уроках учні слухають інструкції під час виконання дій і, якщо необхідно, пристосовуються до них, не перериваючи рухів. Щоб отримати максимум користі від цих вправ, читач повинен підготуватися до наступної вправи, не припиняючи попередньої, тобто продовжувати рух, який він виконує, і в цей час обмірковувати рух». Я згадую свою роботу з дівчиною Аланою, яка не могла робити приставні кроки, де я постарався максимально використати розвиток роботи її мозку у багатозадачному режимі. Наприкінці наших занять Алана під улюблену пісню робила приставні кроки, підтримувала ритм, підспівувала та відповідала на мої провокаційні питання, на різні теми. Результати наших занять позначилися на її повсякденному житті, оскільки вона стала набагато швидше аналізувати та переробляти інформацію.

    1. Останній важливий пункт загальних вказівок Моше Фельденкрайза – швидкість виконання вправи. Він пише: “Коли ви вперше виконуєте урок, рухи потрібно робити повільно, як вказується в інструкції”. Танцюристи мають крилату фразу, яка міцно сидить у голові кожного професійного танцюриста – якщо ти не можеш якісно зробити цей рух повільно, то, як ти зробиш його швидко?
    2. Абсолютна більшість танцюристів, які мають багаторічну танцювальну практику, без проблем можуть визначити, чи контролює пара, що танцює, свій рух незалежно від швидкості танцю. Таким чином, виходячи із загальних вказівок, ми можемо зробити висновок про те, що вправи Моше Фельденкрайза спрямовані на розтяжку нашого тіла, з метою підвищення всіх його функцій, суттєвих для життя, розвитку мозку в багатозадачному режимі, використовуючи відповідний ритм дихання для кожної вправи . А тепер давайте перейдемо безпосередньо до уроків і подивимося, чи можемо ми взяти щось корисне для незрячих людей або інтерпретувати під них. Урок перший. Що таке гарна поза?

    На мій погляд, свій перший урок Моше Фельденкрайз присвятив таку важливу функцію, суттєву для життя людини, як прямоходіння. Він у багатьох своїх лекціях звертав увагу на те, що людина для реалізації своїх потреб та бажань завжди має стати в певне нейтральне становище і потім рухатися далі. Тому він і починає розглядати у своєму уроці, наскільки правильний зміст ми вкладаємо в такі слова як «стій прямо» і «сиди прямо».

  2. Як танцюрист, я його чудово розумію, як складно описати не просто рух, а рух із вищою якістю. Існує багато книг про танці. І у всіх книгах ви можете прочитати про напрямки кроків та відповідний ритм. Але ви ніколи не прочитаєте, як робити ці кроки та послідовності роботи м’язів всього тіла, а не лише ніг. Наприклад, будь-яка балерина вам скаже, наскільки суттєво відрізнятиметься її крок прямо на сцені та її крок прямо, коли вона вдома йде на кухню, щоб попити води. Тому, як на мене, Моше Фельденкрайз намагався знайти універсальні асоціації та вправи, які були б зрозумілі людям усього світу. Він зазначає, що людина, на відміну від тварин, за рахунок здатності до навчання, може пристосовуватися до навколишнього середовища більш вільно, відповідаючи на запитання, чому вертикальна поза та хода так сильно різняться у різних людей. І, говорячи більш сучасною і простою мовою, Моше Фельденкрайз нас підводить до теми, яку я б назвав безпекою пересування не тільки для звичайних людей, а й незрячих людей теж. Він зазначає, що м’язи, здатні відгукуватися на свідоме управління, реагують також і на команди іншої, несвідомої частини нервової системи.
  3. Тобто, якщо ви спіткнулися або трохи втратили рівновагу, то здатність до свідомого управління вашими м’язами, не допустить вашого падіння. Але, якщо пише автор, ви послизнулися на банановій кірці, то тут відразу включиться рефлекторна система. І тут він робить дуже важливий висновок: «Все, що зменшує чутливість і здатність розрізняти, уповільнює реакцію подразники». Тому, не складно здогадатися, що він пропонує вправу на підвищення чутливості ваших рецепторів і яку Моше Фельденкрайз назвав «Розгойдування стоячи». «Встаньте і спробуйте дати своєму тілу легко розгойдуватися з боку на бік, ніби це дерево на вітрі. Зверніть увагу на рух хребта та голови. Продовжуйте, зробіть десять-п’ятнадцять таких невеликих спокійних рухів, поки ви не помітите зв’язку між цим рухом і вашим диханням. Потім спробуйте такі ж рухи взад-вперед. Тепер розгойдуйте тіло так, щоб верхівка голови окреслювала горизонтальні кола.
  4. Продовжуйте, поки не відчуєте, що вся робота відбувається нижньою частиною ніг і весь рух можна відчути в кісточках. Спробуйте тепер знову похитатися з боку в бік, потім туди-сюди, потім знову колами, в ту й іншу сторони, але тепер вага тіла перенесіть на праву ногу, в той час як ліва стосується статі лише великим пальцем і не бере участі в русі, лише допомагає підтримувати рівновагу, збільшує точність рухів та усуває перешкоди, що заважають диханню. Потім повторіть цей рух із перенесенням ваги тіла на ліву ногу. Повторіть кожен рух від двадцяти до тридцяти разів, доки вони не виконуватимуться максимально плавно та зручно».Ця вправа практично завжди використовується в йозі та пілатесі як розминка з метою підвищення чутливості стоп та відчуття всього тіла. Воно дуже важливо особливо для незрячих людей, тому що підвищують пропріоцептивні відчуття стопи, зміцнюють зв’язки та м’язи гомілковостопного суглоба, м’язи стабілізатори, а також тренують вестибулярний апарат, покращуючи відчуття навколишнього простору.
  5. Я завжди починаю заняття з незрячою людиною з перекату по стопі, з постійного контролю незрячим балансом свого тіла та точок на стопі, над якими знаходиться його центр тяжіння. Ці вправи разом із танцювальними рухами та іншими вправами щодо підвищення мобільності незрячих людей дають гарні результати. За відгуками деяких незрячих вони потрапляли в ситуації, пов’язані з втратою рівноваги. І потім, аналізуючи цю ситуацію та причини, чому вони уникли падіння та ймовірної травми, приходили до висновку, що уникнути падіння їм допомогли саме ці заняття та вправи, а безпека пересування значно стала вищою. Наступна вправа спрямована на правильну механіку переходу зі становища, коли людина сидить, стоячи. Тут я не раджу незрячим людям акцентувати свою увагу на цій вправі, тому що вважаю, що суть цієї вправи можна пояснити набагато простіше і зрозуміліше. Тим більше, що Моше Фельденкрайз просить сісти на край стільця для виконання цієї вправи. Навряд чи якась незряча людина з точки зору своєї безпеки практикуватиметься сидячи на краю стільця.

На малюнку ви бачите дівчину, яка сидить на стільці.

Ви розумієте, що для того, щоб їй швидко і легко встати знадобляться значні зусилля.

Причина в тому, що центр тяжкості нашого тіла знаходиться на рівні поперекових хребців і для того, щоб перемістити вагу нашого тіла у будь-якому напрямку, цей центр тяжіння має знаходитись над нашими стопами. Для того, щоб легко і швидко встати з найменшими енергетичними втратами, дівчина повинна підтягнути стопи практично під край стільця, нахилити голову і корпус вперед, і пом’якшуючи коліна ніби зісковзнути зі стільця тазом. Тоді таз дівчини відразу опиниться над її стопами і, випрямляючи коліна, дівчина прийме вертикальне положення. Це дуже добре, доступно і наочно працює, коли я розглядаю з незрячими людьми рух сходами вгору.

На цій фотографії ви бачите, що дівчина поставила ногу на сходинку, але її центр тяжіння ще знаходиться позаду. І для того, щоб їй піднятися, вона повинна затиснути колінний суглоб і напружити передні м’язи стегна. Ми можемо часто спостерігати подібну картину у транспорті, коли бабуся, заходячи до тролейбуса, хапається за поручні та з криком від болю в колінних суглобах, намагається піднятися та зайти до тролейбуса.

На цій же фотографії ми бачимо, що ця дівчина, замість того, щоб затиснути колінний суглоб, навпаки, його розслабила, спрямовуючи ніби у верхню сходинку, тим самим перемістивши свій центр тяжкості над стопою. Напруга з передніх м’язів стегна у неї перейшла на задні м’язи стегна. І їй залишається лише випрямити коліно, щоб прийняти вертикальне становище з мінімумом енергетичних витрат. При цьому коліно виконує свою функцію, з погляду фізіології, воно згинається, коли ми переносимо центр тяжкості на стопу під час підйому. У мене не було жодного випадку з незрячими людьми і, на майстер класах зі зрячими людьми, що при поясненні правильної механіки ходьби сходами, вони не відчували суттєвої різниці між першим і другим випадком. Вони всі зазначали, що у другому випадку їм підніматися набагато легше та комфортніше, а також краще контролювати свій баланс.

Таким чином, будь-які вправи, пов’язані з підвищенням прорпіоцептивних відчуттів як зрячих, так і незрячих людей, мають дуже важливе значення в їхньому повсякденному житті.